Олег Романчук - Ультиматум

Считаем, что разрешение политических вопросов на Дону может быть совершено без кровопролития, к чему стремится правительство Украинской Народной Республики. Посылаем на Дон делегацию для расследования репрессий над рабочими организациями, а также для воздействия "мирным путем".

У цьому контексті цікаво простежити за "логікою" міркувань Сталіна, яку він продемонстрував у листі до українців тилу і фронту від 12 грудня 1917 року:

"Совет Народных Комиссаров добивается, именно, того, чтобы вся власть на Украине принадлежала украинскому народу, т.е. украинским рабочим и солдатам, крестьянам и матросам. (...) Говорят, что конфликт возник по вопросу об Украинской республике, что Совет Народных Комиссаров не признает Украинской республики. Верно ли это? Нет, не верно. Совет Народных Комиссаров официально признал Украинскую республику в своем "ультиматуме" и "ответе" Петроградскому Украинскому Штабу".

Навіть з цього уривка добре видні лицемірство і демагогія колишнього семінариста Джугашвілі: з одного боку, РНК РРФСР офіційно визнає Українську Народну Республіку, а з іншого - "Совет Народных Комиссаров добивается, именно, того, чтобы вся власть на Украине принадлежала украинскому народу". Майбутній тиран і диктатор демонструе класичний приклад підміни понять, навіть не маскуе свого бажання втрутитись у внутрішні справи іншої держави. Весь лист являе собою таку собі теоретичну базу, котра б виправдовувала дії Раднаркому РРФСР стосовно України. При цьому демагогічно постулюється: "Между украинским и русским народами не может быть конфликта".

Відтак Сталін безапеляційно заявляв, що Генеральний Секретариат Центральної Ради перебуває у союзі з Каледіним і Родзянком, і вдається до неприхованих погроз: "Одно из двух: либо Рада порвет с Калединым, протянув руку Советам и открыв дорогу революционным войскам против контрреволюционного гнезда на Дону - и тогда рабочие и солдаты Украины и России закрепят свой революционный союз новым взрывом братания; либо Рада не захочет порвать с Калединым, дорогу революционным войскам не откроет и тогда Генеральный Секретариат Рады добьется того, чего тщетно добивались враги народа, т. е. пролития крови братских народов".

Але послухаемо и іншу сторону. Наведемо більш ніж промовистий протокол засідання Генерального Секретаріату від 12(25) грудня 1917 року, опублікований у "Летописи революции" (1925. - № 2. - С.76-77):

"П р и с у т н і: Винниченко, Ткаченко, Петлюра, Шаповал, Золотарьов, т. ч. с.: Рудницький, Сокович, Мазуренко, Абрамович, Шульгин, Зільберфарб, Стешенко, Мартос, Одинець.

С л у х а л и: повідомлення Винниченка про приїзд делегації робітників Донецького басейну, які розказували про великі репресії Донського правительства щодо робітників. Винниченко радить рішуче поставити справу нашого відношення до козаків, які вже одверто проявляють контрреволюційні наміри.

Ш у л ь г и н - Порвати зносини з козаками неможливо, бо тоді Україна буде оточена зо всіх боків ворогами.

С т е ш е н к о - Рвать не треба; послать представників на Дін; щоб таким чином була змога оборонити інтереси українського населення.

П е т л ю р а - Порвати зв'язки з козаками нам невигідно, бо на інших фронтах українське військо йде в контакті з козаками, що нам важно в цілях перевозки українського війська на Україну. Треба полагодити справи дипломатичним шляхом.

З о л о т а р ь о в радить запитати представників Генерального Секретаріату на Дону про репресивні міри козаків у Донецькому басейні, тільки після того можна ставити питания ультимативно.

Ш а п о в а л нагадує, що юнкерів випустили з Киева тільки під умовою вчитися, але не ставати збройною силою у руках козачого правительства. Треба негайно послати запитання, вказавши на ці умови. Козаки, користуючись пасивністю українців щодо подій на Дону, в зв'язку з українсько-більшовицькою війною розвивають чисто калединські тенденції. Запитати правительство Дону, на якій підставі введено військовий стан в Таганрозькій і Ростовській округах, населених українцями.

Т к а ч е н к о - Треба вимагати від Донського правительства відновити всі свободи і вказати на те, що діяльність Донського правительства виходить за межі національного самовизначення, а також пригрозити припиненням посилання цукру і хліба, коли будуть ставитися перешкоди в роботах у Донецькому басейні. Генеральний Секретаріат військових справ повинен поставити козачі частини на фронт замість українських Частин.