Олег Романчук - Ультиматум

Глаза первых смельчаков, рискнувших выйти на улицы, увидели пробитые стены многоэтажных громад, ... скрученные в клубки проволоки; увидели лежащие во многих местах неубранные трупы; увидели, наконец, страшные памятники минувшей ночи - пылающий пятиэтажный дом Богрова на Бибиковском бульваре и сгоревшую, расстрелянную большевиками из блиндированного поезда семиэтажную громаду - дом проф. М. Грушевского на углу Ботанической и Паньковской улиц. От последнего дома к утру 26 января сохранился лишь темноватый, закопченный остов, на котором у парадного входа белела табличка: "1908-9. Проектовано і будовано інженером В. Л. Максимовим. Декорація фасаду В. Г. Криченського. Майоліка Івана Гладиревського".

Навстречу прохожим стали попадаться вооруженные до зубов дикого вида субъекты. Это были новые властители Киева - красногвардейцы".

Підозрювати К. Бельговського в упередженості в оцінці січневих подій у Києві у нас немає ніяких підстав. Цитовані вище уривки з його спогадів написані, безперечно, по гарячих слідах. Автор переповідає лише бачене ним особисто. Підтвердженням об'єктивності свідчень К. Бельговського стае його, монархіста, оцінка зовнішнього вигляду солдатів армії Муравйова, що увірвалась у Київ, і оцінка цього війська більшовиком Г. Лапчинським у його спогадах "Боротьба за Київ. Січень 1918 р." (Літопис революції. - 1928. - № 2. - С.212):

"Вояки (армії Муравйова. - О.Р. ) являли собою химерно вбраних, абсолютно недисциплінованих людей, увішаних різноманітною зброєю, рушницями, шаблюками, всіх систем револьверами та бомбами. Між окремими командирами весь час виникали сварки и сутички. Партійної роботи навіть серед партійних осередків не було. Газет та літератури до армії не доходило. У штабі працювали якісь випадкові люди, з одного боку, кадрові офіцери, з другого - віддані революції товариші, що взялися за військову роботу лише за останні тижні.

Боєздатність ціеї армії для мене й тоді була и тепер зосталася дуже сумнівна. Але вона успішно посувалася вперед, бо ворог був цілковито деморалізований. Єдине, що її затримувало, - це попсована залізнична путь та дуже погана інформація про ворожі сили та їхній стан. Бо справжнього опору військових сил Центральної Ради не було (бо цих сил, як ми вже знаємо, фактично не було. - О.Р. ). Невеличкі сутички виникали коло Полтави, Ромодана, Гребінки, Бахмача, Баришівки, але вони обмежувалися короткою стріляниною, після чого ворог тікав, ніде не доходячи до безпосередньої зустрічі з нами. Лише біля Ніжина (станція Крути. - О.Р. ) уперто оборонялася частина, сформована з "сметанки" київської націоналістичної інтелігентської молоди - здається відділ школи старшин. Більша їх частина полегла в бою, заподіявши й нам немалої шкоди".

Наприкінці лютого тіла 30-ти юнаків, полеглих під Крутами у нерівному бою з переважаючими силами червоних, були перевезені до Киева і перепоховані. Молодий Павло Тичина відгукнеться на це скорбне погребання віршем "Пам'яті тридцяти", надрукованим у газеті "Нова Рада" 21 лютого (8 березня за н. ст.) 1918 року:

На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів українців,

Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! -

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука? -

Квітне сонце, грає вітер

I Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! -

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих. -

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

Але повернімося в Київ, коли до нього вступило військо Муравйова.

Цікавими є спогади В. Затонського, які безпосередньо стосуються цього періоду (В. Затонський "З спогадів про українську революцію". - Літопис революції. - 1929. - № 5-6. - С.116-117):

"Я приїхав до Киева саме тоді, коли його було взято. Страшне, кошмарне видовище. (...)

Можливо, ба навіть напевно, постраждали неповинні - у такому ділі всяке буває. Так, розстріляно українських есерів, по суті гарних хлопців, які тільки-тільки врятувалися від розстрілу, що його підписав Грушевський. Вони повтікали з-під арешту під час бомбардування, та коли наше військо увійшло до міста, у них були квитки членів Центральної Ради і, незважаючи на їхні докази, їх порозстрілювано на місці.

Я сам мало не загинув: серед білого дня мене один із наших патрулів зупинив. Я йому показав посвідку члена Украшського Уряду, написану мовою українською, з печаткою Всеукраїнської Центральної Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Мені кажуть: