Олег Романчук - Ультиматум

Ми добре пам'ятаємо плакати з написом "смерть буржуям и украинцам", ми маємо факти, як місцеві совдепи закликали до себе учителів українознавства в середніх школах і обвинувачували їх у тому, що вони викладають "контрреволюционную дисциплину".

Ми не забули тієї російської шовіністичної свистопляски, яку торік пережила українська нація".

Щоправда, українофобам з драми Винниченка попервах перешкодив реалізувати на практиці комуністичну ідею на Україні наступ кайзерівських військ. Що робить в цей час маріонетковий ЦВКУ? Знову звернімося до безпосередніх учасників подій. "ЦИК Украины покинул Киев и переехал в Полтаву, - пише у своїх спогадах С. Мазлах (Летопись революции. - 1922. - № 1. - С.141). - Разногласия внутри ЦИК делали его бесполезным и никому не нужным. Никаким уважением он не пользовался и вызывал всеобщее раздражение. Некоторые из полтавских большевиков предлагали вообще принять по отношению к нему меры репрессивного характера. Настроение было нервное, и первые ласточки эвакуации заставляли думать о близости конца. Ни советом, ни делом ЦИК не мог помочь никому. Это был живой труп".

Ще одне свідчення того, що проголошення українського Радянського уряду в Харкові в грудні 1917 року було по суті фарсом. I не інакше як фарсом виглядае нині "Маніфест до всіх робітників, селян та солдатів України", яким Центральний Виконавчий Комітет Рад Робітничих, Солдатських та Селянських Депутатів України заявив про свое народження. В цьому "Маніфесті" від 13 грудня (26 грудня за н. ст.) 1917 року були такі слова: "Щоб підтримати Каледіна Центральна Рада заборонила перепуск через Украшу революційного війська, по-зрадницькому роззброїла радянське військо в Києві й пробувала втягнути українську демократію до братовбивчої війни з Росіею, нацьковуючи українських робітників, салдатів та селян на російських - брехливо запевняючи, що Рада Народних Комісарів загрожуе волі України. (...) З утворенням робітничо-селянського уряду країни зникла примара тіеї кривавої війни, що її хотів викликати попередній Генеральний Секретаріят між демократією українською й демократією російською, бо перше, що вважав за свій обов'язок зробити Ц.В.К., це - звернутися до Ради Народних Комісарів з заявою, що війни між Україною й Росією бути не може, що ціеї війни бажала Ц. Рада, але не трудящі маси".

Ну що тут додаси... Перекручення фактів, підміна понять - більш ніж очевидні.

Мине якихось десять місяців і на третій сторінці "Известий Всероссийского Ц.И.К. Советов" (№ 282 від 24 грудня 1918 року) можна буде прочитати постанову Народного комісаріату в закордонних справах, що "за аннулированием Брестского мирного договора Украина не признается более Советским Правительством Российской Республики самостоятельным государством".

У цьому ж номері "Известий" надруковані декрети про визнання самостійними Радянської Литви і Латвії...

Згодом над Україною знову зависне лиховісна тінь Троцького, який даватиме інструкції агітаторам-комуністам на Україні. Наведемо текст одніеї з його промов (Праці Українського Наукового Інституту. - Варшава, 1932. - С.149-151), надрукованої у часописі Української селянської демократичної партії "Земля і воля" (1990. - № 1):

"Товарищи!

То, о чем мы здесь - в России - говорим совершенно открыто, в Украине можно шептать лишь на ухо, а то лучше и совсем не говорить. Умение молчать есть тоже одна из фигур красноречия. Вы, товарищи, отправляетесь на Украину. Помните же, что нет труднее работы агитаторской, как на Украине. В третий раз мы посылаем сильные кадры туда и каждый раз все с новой тактикой и новыми приемами. Первым кадрам в 1917 году было очень легко, от них требовалось подорвать доверие украинских крестьян к Центральной Раде и Генеральному Секретариату(підкреслення моє. - О.Р. ). В то время украинский народ не мог себе представить политической жизни своей отдельно от России, а поэтому одно указание агитатора на то, что украинцы отрывают Украину от русских, с которыми рядом в окопах лежали, из одного котла ели, решало вопрос в нашу сторону, а намек на то, что Центральная Рада буржуазная, а Генеральный Секретариат состоит только лишь из генералов, окончательно отшибал в украинского крестьянства всякую охоту поддерживать свое правительство.

Намного труднее дело обстояло при втором походе на Украину, потому что мы готовились воевать с гетманом, а пришлось иметь дело с Петлюрой. В связи с этим и задача агитаторов сильно усложнилась. Нужно было руководителя противогерманским народным восстанием Петлюру уронить в глазах самих повстанцев. Это была очень трудная задача, в особенности, когда Петлюра покрыт был славой свержения гетмана, отдачи трудовому крестьянству Украины всех земель без выкупа и немедленного созыва трудового конгресса. Предвиделась затяжная война. Но нам помог случай с полковником Балабаганом, который изменил повстанческому правительству и перешел на сторону Деникина. Указывание агитаторов на этот случай, связывание его с тем, что Петлюра был членом Генерального Секретариата, утверждение мысли, что Петлюра сверг гетмана для того, чтобы самому стать гетманом, что "самостийна" Украина это значит Павло Скоропадский или Петлюра, охраняемый от украинского народа немецкими штыками - все это искусно соткано нашими агитаторами в густую сеть, сделало крестьянскую среду столь надежной, что она не выдержала в юго-западной части Киевской, а также Подольской губерниях. Вспыхнули народные восстания против Петлюры, и его армия была почти вся уничтожена без всякого труда со стороны Красной Армии. Вот что значит хорошие агитаторы. Готовясь ныне к третьему походу на Украину, Совет Народных Комиссаров по примеру прежних лет в авангарде посылает вас, товарищи агитаторы. Совет Народных Комиссаров крепко надеется, что и вы "не посрамите" земли Русской.