Джордж Оруэлл - 1984

Він знову подумав про Катерину. Це повинно було бути дев’ять, десять – можливо одинадцять років минуло з тої пори як вони розійшлися. Це було досить кумедним, що він так зрідка думав про неї. Іноді протягом багатьох днів він цілковито забував про те, що був одружений. Вони були разом приблизно п’ятнадцять місяців. Партія не дозволяла розлучень, але було легко домовитися про окреме життя у випадках коли не було дітей.

Катерина була високою, світловолосою дівчиною, дуже стрункою з вишуканими рухами. Вона мала сміливе, орлине обличчя, обличчя яке хтось би назвав шляхетним допоки не зрозумів би, що під ним ймовірно нічого не має. На початку свого подружнього життя він вирішив – проте це можливо було тому, що він знав її більш особисто, ніж решту людей – що вона без жодного виключення найбільш тупа, вульгарна та порожньомозка особа, що йому коли-небудь довелося зустріти. Вона не мала жодних думок у своїй голові окрім гасел, і не було такої маячні, абсолютно жодної яку б вона не була здатна проковтнути якщо Партія годувала нею її зі своєї долоні. “Людська звукова доріжка” – таке прізвисько він дав їй потайки. І він продовжував нестерпне життя з нею лише заради однієї речі – сексу.

Як тільки він торкався до неї,то вона здавалося скукожувалася та ставала твердою мов колода. Обіймати її було наче обіймати дерев’яну ляльку з шарнірами. І що було найдивніше, що навіть тоді коли вона стискала його в обіймах він мав непереборне відчуття, що вона одночасно відштовхує його з усієї своє сили. Жорсткість її м’язів яскраво підкреслювали це враження. Вона могла лежати зі закритими очима, не пручаючись і не взаємодіючи, але ПІДКОРЯЮЧИСЬ. Це надзвичайно спантеличувало ,та , трохи згодом, жахало. І навіть тоді він міг би стерпіти життя з нею, якщо б вони домовились дотримуватися целібату. Але найдивніше це те, що Катерина була тою хто відмовився від цього. Вони повинні, сказала вона, робити дітей якщо вони можуть. Отже вистава продовжувалася, раз на тиждень досить регулярно, за будь-яких обставин. Вона навіть зазвичай нагадувала йому про це вранці, що щось повинно статися надвечір, щось про що не можна забувати. Вона мала дві назви для цього. Перша була “робити дитину” , а друга “наш обов’язок перед Партією” (так, це її точний дослівний вираз). Досить швидко він почав відчувати наближення жаху коли зазначений вище день наближався. Але на щастя не з’явилося жодної дитини, і зрештою вона погодилася здатися, та невдовзі вони розійшлися.

Вінстон безшумно зітхнув. Він узяв ручку з пером та продовжив писати :

Вона стрибнула у ліжко, та відразу ж,без жодної прелюдії у найбільш вульгарний та жахливий спосіб який тільки можна уявити, задерла свою спідницю. Я …

Він побачив себе стоячого там посеред тьмяного світла лампи, з присмаком клопів та дешевого парфуму у ніздрях, і в його серці почуття поразки, образи та обурення навіть цієї миті було змішане з думками про біле тіло Катерини, заморожене назавжди гіпнотичною силою Партії. Чому усе завжди повинно бути саме так? Чому він не може мати жінки яка йому б дійсно подобалася, замість цих брудних сіпань час від часу впродовж років? Але справжнє кохання було майже немислимою подією. Партійні жінки були усі на одне обличчя. Цнотливість та доброчесність глибоко в’їлася у їх їство разом з відданістю до Партії. З дуже раннього віку, за допомогою ігор та холодної води, настирливого втовкмачування сміття у їхні голови у школі та у Шпигунах, і в Лізі Молоді, у лекціях, парадах, піснях, гаслах, у войовничій та військовій музиці, природні почуття вибивали з них. Його розум підказував йому, що там мають бути винятки, але його серце не вірило у це. Вони усі були фригідно непохитні, саме так як і планувала Партія. І все що він бажав, більше навіть ніж бути коханим, так це зруйнувати цю стіну моральності, хоча б навіть один єдиний раз за все своє життя. Статевий акт, здійснений вдало, був справжнім бунтом. Пристрасть була думкозлочином. Навіть якщо йому б вдалося розпалити Катерину, якщо б це йому дійсно вдалося, це було наче хтиве розбещення, навіть не зважаючи на те, що вона була його дружиною.

Але історію треба дописати до кінця. Він написав :

Я узяв лампу. Коли я побачив її у світлі цієї лампи…

Після пітьми кволе світло гасової лампи здалося дуже яскравим. Це був перший раз коли він зміг ретельно роздивитися жінку. Він зробив крок до неї та завмер, сповнений палаючої хтивості та жаху. Він болюче усвідомив увесь той ризик на який він себе наражав приходячи сюди. Було цілком можливо що патруль схопить його на виході : ймовірно цієї миті вони вже чекають його на виході. Навіть якщо він вийде звідси так нічого і не зробивши, то все одно він же зайшов сюди саме для того, щоб зробити!…