Джордж Оруэлл - 1984

Цієї миті його жорстко висмикнули з його марення різким та брутальним примусом. Дівчина за сусіднім столиком частково обернулася та дивилася на нього. Це була та сама дівчина з темним волоссям. Вона дивилася на нього навскоси,але з яскравою цікавістю. Тієї миті як вона впіймала його погляд, вона знову відвернулася.

У Вінстона аж хребет посивів. Жахливий раптовий гострий біль, наче фізичне втілення жаху, пройшов крізь нього. Нарешті це майже минуло, але лишило пособі щось на зразок ниючого занепокоєння. Чому вона дивилася на нього? Чому вона переслідує його? На жаль він не зміг пригадати чи була вона вже за цим столиком коли він прийшов або прийшла вже опісля. Але учора, у будь-якому випадку, протягом Двох Хвилин Ненависті, вона сиділа точнісінько позаду нього у той час як чинити так не було жодної потреби. Дуже ймовірно, що її справжнім завданням було підслухати його та переконатись чи достатньо голосно він волає.

Його попередні думки повернулись до нього : можливо вона і не справжній член Поліції Думок, але тоді вона очевидно точно шпигун початківець причому найнебезпечніший з усіх. Він не знав як довго вона дивилася на нього, можливо приблизно хвилин п’ять, та цілком можливо що протягом цього часу риси його обличчя не були під ідеальним контролем. Це було жахливо небезпечно поринути у думки коли ти знаходився у будь-якому публічному місці або в полі зору телезахисту. Найдрібніша річ могла цілком видати тебе. Нервове смикання, несвідомий погляд сповнений занепокоєння, звичка бубоніти собі підноса – будь-що, що вважалося ненормальним або свідчило про те,що ти ніби щось приховуєш. У будь-якому випадку, надання невідповідного виразу своєму обличчю (наприклад виглядати скептично коли було оголошено про перемогу) було злочином, що заслуговує на покарання. Для цього навіть було слово у Новосуржі : ОБЛИЧЧЕЗЛОЧИН, так воно звалося.

Та дівчина знову повернулася спиною до нього. Можливо врешті решт вона насправді й не стежить за ним, можливо це просто збіг що вона була так близько до нього протягом цих останніх двох днів. Його сигарета згасла, і він обережно поклав її на краєчок столу. Він докурить її після роботи,якщо він зможе не розсипати тютюн з неї. Дуже ймовірно, що особа за сусіднім столиком це шпигун з Поліції Думок, і дуже ймовірно що за три дні він опиниться у підвалах Міністерства Любові, але сигаретний недопалок не має бути змарнований. Саймі згорнув свою паперову стрічку та сховав її до власної кишені. Парсонс почав знову розмовляти.

“Чи я коли-небудь казав тобі, старий друже,” – сказав він, здавлено посміюючись до мундштуку своєї люльки – “про той випадок коли мої два спиногризи підпалили спідницю старої торгашки через те, що побачили як вона загортає ковбасу у плакат С.Б.? Підкралися позаду неї та підпалили її за допомогою сірників. Добряче обпалили її,я гадаю. Малі бешкетники, га? Але вогонь обпікає! Це найперше чому їх вчать у Шпигунах сьогодні – навіть краще ніж за моїх часів. І що ви думаєте їм надано на озброєння останнього часу ? Слухова трубка для підслуховування крізь замкову шпарину! Моя маленька дівчинка принесла одну з таких одного вечора – випробувала її на дверях нашої вітальні та вирахувала, що вона може чути принаймні удвічі краще притуливши свою трубку до шпарини. Звісно це лише іграшка, запевняю вас. Але все ж дає їм правильні ідеї, га?”

Цієї миті телезахист видав пронизливий свист. Це був сигнал повертатися до роботи. Усі ці троє чоловіків звелися на ноги та приєдналися до товчії біля ліфтів і рештки тютюну випали з сигаретного недопалку Вінстона.

Глава 6

Вінстон написав у своєму щоденнику :

Це сталося три роки тому. Був темний вечір у вузькому провулку неподалік однієї великої залізничної станції. Вона стояла поблизу дверної пройми біля стіни, вуличний ліхтар заледве світив. Вона мала молоде обличчя, дуже рясно нафарбоване. Насправді ж це ніби її фарбування принаджувало мене та закликало до мене, своєю білизною та незаплямованістю,наче маска, з яскраво червоними губами. Партійні жінки ніколи не фарбували своє обличчя. У цьому провулку нікого більше не було та навіть жодного телезахисту. Вона сказала два долари. Я …

Від цієї миті було дуже складно продовжувати. Він закрив свої очі та помасажував їх пальцями, намагаючись вичавити ще хоч трохи спогадів про поточний образ. Він мав майже непереборну спокусу загорлати на всю горляку триповерхових брудних слів. Або гепнути своєю головою об стінку, влупити по столу, та жбурнути чорнильницю геть у вікно – зробити будь-яку брутальну, галасливу чи сповнену болю річ, що могла вирвати з пам’яті те, що було гірше за тортури для нього.