Unknown - 363924d9-3ce5-49be-b681-80914338c903 out

Стоїть переді мною з оголеним торсом. Тепер ніщо не за­важає вдихнути запах його тіла на повні груди. Пахне кавою, полум’ям і мокрим лісом після весняної зливи. Боюся звести на нього погляд. Боюся побачити щось, що може змусити мене зупинитися, відволікти. Руки самі розщіпають пасок, верхній ґудзик на джинсах, блискавку. Олег мовчить, тільки його руки пестять мої передпліччя, шию. І в тих його пестощах — під­бурення. О! Він схилився і поволеньки обережно вдихає запах мого волосся. Мимоволі вирвався стогін задоволення. Від цього несподіваного звуку накрила ще потужніша хвиля ба­жання.

Я б уже залюбки припинила цю подорож його тілом і, за­плющивши очі, дозволила б йому ввійти в мене, але щось змушує продовжувати, не спинятися на півдорозі. Наскільки вдається повільно, руками, що починають по-зрадницьки тремтіти, намагаюся позбавити його штанів. Раптом відчуваю, аж кидає мене у жар, як у внутрішню сторону зап’ястка впер­лася його набубнявіла плоть. Гаряча, виклично відкрита і… доступна.

У мене досі заплющені очі, і я боюся їх відкрити. Не те, що я досі не тримала в руках чоловічої гордості чи боялася її. Ні. Але не так відразу. Не через кілька годин після знайомства. Та поки я розмірковувала про химерність ситуації, долоні самі охопили його чіпким кільцем. Олег знову видав своє задово­лення гортанним звуком і міцніше притулив до себе, даючи зрозуміти, що не має наміру мене відпускати. Я все ще не розплющую повік і розумію, поволеньки відчуваю всі пере­ваги такого становища. У мене поглиблюються тактильні від­чуття, загострюється нюх. Я продовжую вивчати тіло цього чужого і водночас такого вмить зріднілого чоловіка… шкірою свого обличчя, шкірою чола, вилиць, скронь…

Чому так є, що з оцим незнайомцем я почуваюся в цілко­витій безпеці? Звідки твердо знаю, що він мене не скривдить і не дозволить цього зробити нікому іншому? І чому досі я була з чоловіками, з якими й близько не відчувала нічого подібно­го… Навіть через два роки…

Я торкаюся його грудей скронями, повіками заплющених очей. Він гарно збудований. Не бачу, лише відчуваю. Шкіра навколо сосків, що стверділи і стали схожі на маленькі брунь­ки, яким не судилося стати листками чи квітами, прохолодні­ша, ніж деінде. І трохи… тужавіша. Це інші, тонші відчуття, ніж я пізнавала би пальцями. Він не заперечує. Не поспішає. Не переступає нетерпляче з ноги на ногу. Щоки мої пашать. Уже не знаю, чи то від сорому, чи від передчуття неодмінної близь­кості і пульсуючої плоті в моїх долонях. Він весь красиво збу­дований. На дотик дуже пропорційний. На дотик щокою.

Я стою на колінах і вдихаю запах… скошеної трави. Це він так пахне, чи, можливо, так пахне його бажання. Він геть гла­денький. Єдвабний. Шкірою обличчя відчуваю його тонкість і… беззахисність. Мені хочеться подивитися, якого він кольо­ру. Соромлюся. Має бути гарним і на вигляд, бо на смак він… холодний. Я зігріваю його у своєму роті, захоплюючи все глибше і глибше. Я не бавлюся з ним. Я поглинаю його всього разом із його трепетом, разом із жагою. Олег щосили стискає мої плечі. Мені не боляче. Я не можу дихати, бо він весь у мені. З-під повік викочуються сльози. Це не сльози щастя, але й не сльози відчаю. Він просто завеликий для мене. Це збуджує. Я поволі вивільняю його і тільки тепер розплющую очі. Що ж, він тепер наче мій. Особистий. Він щойно вийшов із мене, з мого рота. Він весь покритий моєю слиною і від того вигля­дає ще врочистіше — наче глазурований прозорою поливою. Рожевий, ніжний і несамовитий. Мені хочеться, аби він торкав мене всюди. Мені хочеться відчути дотики його єдвабу геть у всіх закутках мого тіла. Уста, повіки, шия…

Олег стає на коліна поруч зі мною. Я в самій білизні. Усе решту скинула самотужки. Далі не можу. Дивним чином Олег відчуває мій настрій, мій стан. Не поспішає і навіть не всміха­ється. Він ніжно, наче вперше, одна за одною знімає з пліч бретелі бюстика, спиняючись і горнучи мене до себе. Від тих обіймів відчуваю холод власної шкіри. Хочеться, аби тримав так довго-довго і… не відпускав. Тримає. Незчулася, як роз­щепив гачечки на спині, як груди опинилися в його долонях, як стиснув їх владно, ніжно, імпульсивно, як уста його впи­лися в мої, як застогнала лишень від одного передчуття на­солоди.

Незчулася, як увійшов — отак, сидячи на підлозі і тримаю­чи мене на колінах. Увійшов глибоко, притримуючи мене ру­ками. Знав, що буду пручатися? Від насолоди? Рухався в по­вільному, але доволі наполегливому ритмі. Рухався, уважно прислухаючись до найменших знаків, які так безцеремонно подавало йому моє тіло. Воно його слухало. Отак, із першого разу, з першого входження, з першого подиху…