Unknown - Book.indd

бачить перед собою смужку землі, і побіг.

Мені вдалося наздогнати її щойно перед дверима однієї з кафедр.

З усього розгону я врізався рукою в її плече, зупиняючи, повернув до

себе – і ні, не поцілував, такого нахабства я собі навіть уявити не міг,

а просто запитав повним розпачу і щастя голосом: «Наталка?». Мені

здалося, що вона навіть зраділа, побачивши мене.

Після другої пари, сидячи з нею в студентській кав’ярні, ми вже

мило розмовляли, а від моєї невпевненості, схоже, і слід загубився.

Виявилося, що вона викладає на нашому факультеті, її запросили

прочитати курс лекцій, і вона пропрацює тут цей семестр. Я навіть

здивувався, бо думав, що вона студентка. Хм! У кожному разі, на-

ступного вечора ми домовилися повечеряти разом. Коли вона вихо-

дила з кав’ярні, то, прощаючись, поцілувала мене в щоку. Я прийшов

додому і за вечір написав п’ятнадцять віршів про любов, але зранку

всі спалив, навіть не перечитуючи. Я прагнув справжнього кохання,

а не якоїсь там літератури!

Вперше ми переспали вже на порозі лютого. Вона прийшла до

мене глянути на книжки, але вже в коридорі почала мене цілувати, а

до спальні ми дісталися вже коханцями. Тоді, тої першої нашої ночі,

коли ми лежали в темряві й курили, а вона раптом попросила прине-

сти їй склянку води, я зрозумів, що та загадка, котра не давала мені

спокою, загадка її погляду, незрозумілого й печального, як середньо-

вічна музика, ніколи мені не відкриється. Я гнав від себе цю думку,

але вона розросталася в мені кущами й деревами, цілий ліс суму ви-

ріс в мені, заки я дивився їй в очі. Ми кохалися палко, ніби пересліду-

вані небезпекою й вогнем, ніби продиралися крізь хащі в надії вийти

на вільний простір, і в мить, коли двері до світла відчинялися перед

нами, вона обіймала мене.

Моє життя змінилося повністю. Мене перестали бачити в бібліоте-

73

ці, до університету я приходи тільки з метою зайвий раз побачитися

з Наталкою, пари проводив розсіяно й майже нікого не слухав, весь

час натомість уявляючи собі вечір, коли я знову можу її роздягнути і

вона дихатиме мені біля вуха.

Передсвітанковий час після сексу ми проводили переважно в роз-

мовах: вона розповідала переважно про своє минуле, а я – зрештою

теж, тільки про своє. Ми ділилися своїм минулим і всім пережитим,

наче скибкою хліба. А потім спліталися в обіймах і втомлено засина-

ли. Тоді, в одну з таких ночей, я й довідався, що вона одружена.

Мало того, що вона виявилася старшою від мене років на вісім-

десять, що у неї в її рідному місті є син, котрий зараз залишився з

бабусею і вже ходить до школи, мало того, що вона соромилася на-

ших стосунків і понад усе намагалася приховати їх від колег, котрі,

як вона вважала, кепкували б з неї, відпускали непристойні жартики;

мало мені всього цього, а тут ще контрольний постріл у голову – вона

одружена, не просто була одружена чи розлучена, а вона досі одру-

жена, в неї є чоловік, який, щоправда, пішов від неї, але все ж вона

вірить, що він повернеться, бо любить її. А значить – і вона любить

його.

Мене бентежила ця ситуація, мушу визнати. Але так вже влашто-

вана людина, що їй щоразу хочеться більшого – спочатку я мріяв тіль-

ки про те, щоб вона глянула на мене, потім хотів, щоб тримала мене

за руку, далі невгамовно чекав поцілунку, уявляв собі її під собою, як

річку, розгорнуту, як карта чи ковдра, а ось зараз мені вже хотілося

більшого, навіть не важливо що це – діти, одруження, її любов, мені

хотілося більшого і краю цьому не видно було.

Натомість вона жодного разу не сказала, що любить мене, постій-

но тільки повторюючи, що наш роман безперспективний і разом ми

ніколи не будемо, в силу хоча би віку, місця проживання, її сім’ї, колег

і такого іншого, сім міхів гречаної вовни вона наплела, переконуючи

мене в тому, що попереду нічого нас не чекає.

Я її аргументами, до своєї честі, не надто переймався. Так минув ще

якийсь час, всього місяць, надворі вже був березень, весна вступала у

свої права, і любові в мені більшало, а вона щоночі клала на мене на

ногу під час сну і тримала за руку. Так могло би тривати цілісіньку ві-

чність, але наше щастя було перервано, а нас самих вигнано з раю. .

74Добре пам’ятаю останню ніч з нею. Її погляд горів, як знавіснілі очі

фанатика, мокре від поту волосся липло на чоло й очі, вона цілува-

ла мене, ледь не кусаючи, вигиналася, як лоза, була для мене світлом