Unknown - Book.indd

Аякже! Телефон! Знахідка! Ось що подарував мені острів! Але чому

ж він не вмикається? Сіла батарея? Ага, ясно. Чий же це телефон?

Жінки? Невже жінки? Але може бути й чоловіка чи навіть – радше

чоловіка: чорний сталевий корпус, невигадливий дизайн, функціо-

нальна зручність. Але це дуже популярна модель, дешева й досить

якісна, тому важко визначити стать власника. Так жінки чи чолові-

ка? В кожному разі – всередині телефону загадка і сюжет для нового

оповідання, новели чи – дай, Боже! – навіть роману. Якщо уявити,

що цей телефон належить чоловікові, морякові з далеких країв, якого

викинуло на цей острів після корабельної катастрофи, він вийшов

на сушу і спробував комусь подзвонити, але телефон не працював,

він спересердя кинув його на землю і пішов вперед, у майбутнє. Ні,

це казка, а не історія. А, може, це телефон прекрасної молодої жінки,

яку ревнивий чоловік покинув на пляжі, а вона викинула зі злості

свій телефон, аби він її ніколи більше не знайшов. Хоча це теж якась

казка, хоч і більш вірогідна. Може це якийсь місцевий школяр загу-

бив телефон, граючись у футбол із однолітками? Або – що найпере-

конливіше, бо таке вже наше життя – це телефон тої злої продавчині

з продуктового магазину, яка кричить і лається, а часом навіть кидає

помідорами або касовим апаратом в покупця.

Однак саме ця таємниця, котра жила всередині телефону, робила

його по-магічному важливим і доленосним в очах молодого письмен-

ника. Хай би там що, але якась історія за цим телефоном стояла, зали-

шилося тільки знайти власника і вислухати оповідь. Ранок набирав

79

обертів, а письменник вже й забув про сон – він у змиг ока перевдяг-

нувся, сьорбнув чаю і побіг на автобусну зупинку – їхати в Ґданськ,

купувати зарядний пристрій, вмикати телефон і мчатися, наче раке-

та мчатися назустріч долі, пригодам, небезпеці чи щастю, назустріч

життю.

За годину, коли телефон було успішно заряджено і ввімкнуто,

письменник стояв посеред Старого Міста в Ґданську і розгублено ди-

вився на голубів, які сновигали бруківкою у пошуках крихт хліба чи

печива. Розгубленість молодої людини можна пояснити тим, що хоч

телефон і був увімкнутий, але жодної розгадки чи бодай нової ланки

пригод не відкрив: банк есемесок порожній, банк фотографій порож-

ній, зрештою, як і банк контактів. Телефон був повністю порожнім,

на екранчику лише висвітлювався напис мережі – «Плюс», але гро-

шей на рахунку не було. Добре, що хоч картка є в телефоні, думав мо-

лодий письменник, це значить, що не я шукатиму, а мене знайдуть, бо

телефон не випадково загублений, а спеціально кимось залишений і

мені залишається тільки терпляче чекати на дзвінок.

Аж до вечора письменник не розлучався з телефоном – ба більше

того: тримав його постійно в руці, аби – не дай Боже! – не проґавити

той доленосний дзвінок, який, сподівався, мав от-от пролунати.

Надвечір погода зіпсувалася: шумів вітер, стало нестерпно, як на

липень, зимно, дощ стіною зливався на землю, голосно гамселив по

даху і шибках у вікнах. Письменник сидів у своїй кімнатці за столом

при маленькій лампі, читав якусь книжку, не випускаючи телефон із

рук. І раптом пролунав дзвінок.

– Ало! – тремтячим голосом проказав молодий письменник у слу-

хавку.

– Телефон у вас, це добре. – Відповів йому ніжний і солодкий, як

груша, жіночий голос.

– Аааааа, хто це? – письменник трохи приходив до тями.

– Мене звуть Єва. У вас мій телефон. Чи могла б я його забрати?

– Так, звісно, пані Єво. Коли вам тільки зручно, я одразу його від-

дам, я навіть зарядний пристрій купив, його теж вам віддам. Ви тіль-

ки нічого не подумайте лихого, я ваш телефон знайшов на пляжі...

– Я знаю, я його там спеціально для вас залишила.

– Для мене??! – письменник аж похолов від страху.

80– Так, для вас. То ви кажете, що можу забрати його будь-коли?

– Так, пані Єво, звісно, це ж ваш телефон.

– Тоді я незабаром буду.

– В такий дощ? Гаразд, моя адреса – Надвіслянська вісімд...

– Я знаю де ви зупинилися. До скорої зустрічі. – відповіла жінка і

в слухавці залунали короткі гудки.

Молодий письменник не знав що йому робити. Вийти назустріч

дамі? Але куди, в який бік? Зачинитися? Може, його хочуть вбити

і розрізати на шматки? Телефон йому підкинули спеціально, у цієї

жінки має бути спільник, сама б вона не наважилася в таку ніч йти