Unknown - Book.indd

роз’яснення не принесли, але додали три важливі деталі – три сни,

які спрямували моє бачення тої світлини в потрібному (сподіваюся!)

руслі. Спочатку переглянемо ці сни, а потім внесемо в кімнату нашої

розповіді фотографію, яка, повторюся, й досі не дає мені спокою.

Отож, заплющуємо очі й дивимося сни:

СОН ПЕРШИЙ

Її звати Маґдалена, його – Сашко. Обом їм по 24 роки, вже ось

три роки минуло з того часу, як вони разом, але все ще не побралися.

Маґдалена працює журналісткою в газеті, це якась зовсім тупорила

газетка, сон не такий чіткий, щоб у всьому розібратися, але вона на-

зивається чи то «Вісник української залізниці» чи «Ветеринарна по-

міч». Маґдалена працює в редакції вже два роки, прийшла сюди одра-

зу після того, як закінчила Могилянську школу журналістики, і зараз

31

веде рубрики «Актуальне інтерв’ю», «Собака – наш друг», «Пригоди

на колії», «Постільна білизна «Укрзалізниці» – шлях до щастя й само-

вдосконалення», «Ваша сучка – ваші проблеми» тощо.

Сашко ніде офіційно не працює, лише час від часу підробляє в од-

ній з радіо-таксівок, переважно його просять підмінити когось вночі

або в свята, тому такий підробіток неабияк ускладнює їхні й без того

розхитані стосунки з його маленькою Маґдушкою. Тому у вільний

час він намагається всіляко їй догодити – прибирає вдома, готує ве-

чері, зранку приносить їй в ліжко чай і гарячі бутерброди, начищає

до блиску її взуття, поливає квіти на підвіконні, але все те коту під

хвіст – вони надто рідко бачаться, переважно кілька хвилин ввечері у

під’їзді, коли вона повертається втомлена з роботи додому, або зран-

ку, коли він будить її ненав’язливою музикою й пахощами з кухні, але

в неї немає часу, тому вона залагоджує свій ранковий туалет не по-

жіночому блискавично, швидко намагається проковтнути бутербро-

ди з сиром і шинкою, для цього запиває чаєм, який одразу ж боляче

обпікає губи й піднебіння, в неї, вже цілком по-жіночому, одразу по-

гіршується настрій, вона щось кричить на нього і поміж тих криків

поспіхом розтає в дверях, аби ввечері зустріти його на східцях і знову

нагримати через якісь труднощі на роботі. І так – щоразу, щодня і до

безкінечності.

Протягом тієї першої ночі я бачу цей сон, здається, тисячі разів, і

щоразу все відбувається так само, в тих самих барвах і в тому самому

темпі. Маґдалена – невисока дівчина з рудим волоссям, вся обліплена

ластовинням, таке собі дівчисько, Пеппі довга Панчоха, цей вигляд

її суттєво пригнічує, тому вона всім і вся пробує довести власну сер-

йозність і значущість, через це ходить повсякчас насуплена, направо

й наліво розкидається іншомовними термінами, саме через це почала

палити, надає перевагу темному одягу. Втім, маю зазначити, що такий

набурмосений і показово серйозний вигляд рудого дівчиська змушує

чоловіків при її появі гарячково вигадувати різноманітні еротичні

пригоди, тож залицяльників у неї нескінченна кількість, що суттєво

впливає на ставлення до неї заздрісної жіночої половини колективу.

Не знаю для чого, але зі сну також дізнаюся, що та жіноча половина

(так, редакція зовсім маленька, в ній працює всього дві жінки – Маґ-

далена й та, інша, яку називаємо «жіночою половиною колективу»)

32

зовсім нещодавно перефарбувалася з брюнетки на блондинку з ме-

тою відвоювання чоловічих симпатій.

Сашко ж навпаки – непоказний і непомітний, навряд чи ви змогли

б його відрізнити у натовпі. Але я його відрізнити можу, бо бачив

щонайменше тисячу разів. Завжди охайно вдягнений, поголений, у

вічносиніх (так у моєму сні) джинсиках, акуратній футболці чи све-

трику й чорній шкірянці. Очі карі, волосся коротке, чорне, зачіска

– напівбокс.

Це три чверті мого сну, а зараз починається остання, четверта

чверть. Раптово у сні з’являюся я – виходжу з підземки на станції

метро «Осокорки» в Києві. Це той район, де знімають помешкання

Сашко й Маґда. Вони мешкають на тринадцятому поверсі будинку

номер п’ятнадцять по вулиці Урлівській, квартира номер 76. Сутеніє,

я виходжу з метро і прямую в сторону тієї самої Урлівської, прохо-

джу біля невеличкого ринку, який розкинувся біля самого входу до

підземки, переходжу вулицю, минаю величезний торговий комплекс

«Материк» (якщо вірити сну, то на другому поверсі там є чудова піце-

рія), запалюю цигарку, дивлюся вправо і – о всі святі! – чую як на не-