Unknown - Book.indd

тоді Мая побачить! І газета про мене напише! Так, треба дзвонити в

поліцію!

Чи не треба? Зрештою, вона його любить. Але ж він злочинець! Як

можна, хіба можна любити злочинця? Це ж небезпечно! Любити лю-

дину, яка вбила! Хай навіть ненавмисно, але ж убила! Ні, таки треба

дзвонити в поліцію! І це той, що Ліду мамою зробить. Ах, то Мая зди-

вується. Думає, в моєму житті вже нічого цікавого не відбувається!

Ха! А Ліда ще мовчить, води в рот набрала, а сама ж то від свого ко-

лишнього кавалера завагітніла! А той, ти диви, не побоявся, вернувся

сюди і ховався. Ух, вбивця між людей ходив. Боже, Боже!

Софія Володимирівна знову надягла окуляри і ще раз перечита-

ла листа. Потім скрушно зітхнула і довго дивилася на своє весільне

фото, котре висіло на стіні. Ні, таки не варто дзвонити до поліції. Хай

вони самі розберуться, не варто наприкінці життя комусь все псу-

вати, влазити в чиїсь любовні історії. Вона, ця Марія, любить його,

а він, вочевидь, втікає, його вже не буде, може, навіть цього листа

не прочитає, бо вже десь далеко. Ні, хай це залишиться між ними й

історія розв’яжеться сама по собі, без її, Софії Володимирівни, втру-

чання. Треба піти й поставити того листа на місце. Якщо він прийде

– хай знайде й прочитає його. Треба поставити на місце.

Акуратно загорнувши кленовий листок в списані аркуші, пані Со-

фія запакувала згорток поліетиленом, а потім цупким папером – те-

пер він виглядав майже так само, як до прочитання. Знову накинула

на плечі хустку і же у веранді, кинувши, як то завжди в жінок, погляд

перед виходом у дзеркало, враз злякалася. А що, якщо він прийде у

той момент, коли вона кластиме згорток у їхній сховок під вуличним

ліхтарем. Він може її вбити, бо зрозуміє, що вона про все знає! Та ні,

ніхто її не помітить, вона сама добре розгледиться навсібіч перед тим

як поставити згорточок на місце! Боже, сімдесят три роки, а страхів

– як у дитини!

Відчинила двері і сніг з вітром аж вдарив її в обличчя. На вулиці

25

було порожньо, а хурделиця була такою, що межа видимості закінчу-

валася на відстані десяти метрів. Стара якусь хвильно пильно вдив-

лялася в обидва боки вулички, а потім швидко встромила пакунок в

щілину. Повернулася до хати, вимкнула світло в кімнаті і всілася біля

вікна. Вона, як і ми, чекала на продовження історії.

Софія Володимирівна дрімала в кріслі, раз у раз припіднімаючи

повіки і дивлячись у вікно, за яким мирно падав сніг. Аж під ранок

якийсь рух за вікном змусив її розплющити й протерти очі. Темна

постать на мить вигулькнула біля ліхтаря і зникла. Тепер можна йти

спати, все гаразд.

Весь наступний день бабця картала себе за те, що не подзвонила

в поліцію. Власне, такі думки в її голові чергувалися зі впевненістю,

що все вона робить правильно. Бо й справді – не треба заважати чу-

жому коханню і чужому життю. В цьому, напевно, й полягає велика

мудрість. Щось підказувало старій, що ввечері знову має щось від-

бутися. І вона не могла дочекатися того моменту, коли знову сяде в

крісло і зможе спокійно спостерігати.

Скоро мала прийти Мая й принести молоко. Негоже, аби в дворі

не було навіть стежки, тому пані Софія взяла березовий віник, одя-

глася якнайтепліше і вийшла підмітати доріжку. Напевно, мало в сві-

ті є таких приємних речей, як відгортання м’якого, ще зовсім свіжого

снігу! Вже майже перед хвірткою, розвеселіла й бадьора, Софія Во-

лодимирівна побачила, як хтось присів біля вуличного ліхтаря, а по-

тім рвучко піднявся й побіг чимдуж за ріг. Стара вийшла на вулицю

й ще встигла вхопитися поглядом за темний силует, котрий стрімко

віддалявся. Значить, він приходив вдень! А вона могла й цілісіньку

ніч прождати біля вікна, якби не помітила, що він був зараз! Бабця

почала підмітати тротуар на вулиці, підійшла до ліхтаря, зробила ви-

гляд, ніби щось підіймає з бруківки, а сама швидко сховала згорток

до кишені куртки.

Це знову був лист, проте не так охайно запакований – одразу ви-

дно поспішну чоловічу руку. Пані Софія розпакувала його у вітальні

й швиденько прочитала. Він був зовсім коротким:

«Привіт, Марійко!

Радий почути тебе, тобто прочитати. Мені приємно, що ти любиш

26

мене. І я тебе люблю, повір. Мені й справді треба втікати звідси і з дня

на день я це зроблю – тільки-но отримаю фальшиві документи, котрі

для мене робить один старий приятель.