Andriy - Unknown

— Слухаю? — буркнув він, зиркаючи на міс Гані. — Якщо продаєте лотерейні білети, то мені вони не потрібні.

— Нічого я не продаю, — заперечила міс Гані. — І даруйте, що втручаюся не в свої справи. Я Матильдина вчителька, і мені дуже важливо порозмовляти з вами й вашою дружиною.

— Вона вже встигла щось устругнути? — гримнув містер Вормвуд, заступаючи вхід. — Але то вже ваш клопіт. Самі з нею розбирайтеся.

— Нічого вона не встругнула, — сказала міс Гані. — Я прийшла з доброю новиною про неї. Просто неймовірною новиною, містере Вормвуд. Не могла б я зайти на кілька хвилин і поговорити з вами про Матильду?

— Ми зараз дивимося мою улюблену програму, — відказав містер Вормвуд. — Це дуже незручний час. Приходьте іншим разом.

Міс Гані почала втрачати терпець.

— Містере Вормвуд, — обурилася вона, — якщо для вас якась дурнувата телепрограма важливіша за майбутнє рідної дочки, то який з вас тоді батько! Та вимкніть ви той клятий ящик і послухайте мене!

Це справило на містера Вормвуда враження. Він не звик, щоб з ним так розмовляли. Він уважно придивився до худенької тендітної жіночки, що так рішуче стовбичила перед ним на порозі.

— Ну, що ж, нехай, — кинув. — Заходьте й розказуйте.

Міс Гані спритно зайшла в дім.

— Місіс Вормвуд вам за це не подякує, — буркнув коротун, заводячи вчительку до вітальні, де огрядна фарбована блондинка заворожено втупилася в телевізійний екран.

— Хто це? — спитала блондинка не озираючись.

— Вчителька зі школи, — відповів містер Вормвуд. — Каже, що хоче поговорити з нами про Матильду.

Він підійшов до телевізора й вимкнув звук, але залишив зображення.

— Та що ж ти робиш, Гаррі! — зарепетувала місіс Вормвуд. — Вілард ось-ось запропонує руку Анжеліці!

— Ти можеш і далі дивитися, поки ми розмовляємо, — сказав їй містер Вормвуд. — Це Матильдина вчителька. Каже, що повинна повідомити нам якусь новину.

— Мене звати Дженіфер Гані, — відрекомендувалася міс Гані. — Добрий вам вечір, місіс Вормвуд.

Місіс Вормвуд люто на неї зиркнула й запитала:

— То що там за халепа?

Ніхто не запропонував міс Гані сідати, тож вона сама взяла стільця й сіла.

— Сьогодні, — почала вона, — ваша дочка вперше прийшла до школи.

— Ми й самі знаємо, — гаркнула місіс Вормвуд, роздратована тим, що пропускає програму. — І це все, що ви нам хотіли сказати?

Міс Гані глянула просто в тупі сірі очі цієї жінки й витримала довгу паузу, аж місіс Вормвуд відчула певний дискомфорт.

— Ви хочете, щоб я пояснила, чого сюди прийшла?

— Та кажіть уже скоріше, — буркнула місіс Вормвуд.

— Ви, зрозуміло, знаєте, — сказала міс Гані, — що від діток-першокласників у перший шкільний день ніхто не очікує вміння читати, знати, як пишуться слова або жонглювати цифрами. П’ятирічні діти не можуть такого робити. А от Матильда може. І якщо вірити її словам...

— Я б їм не вірила, — вставила місіс Вормвуд. Її й далі дратувала відсутність звуку в телевізорі.

— То що, вона збрехала, — запитала міс Гані, — коли казала, що ніхто її не навчав множити цифри й читати? Це хтось із вас її навчив?

— Чого навчив? — не зрозуміла місіс Вормвуд.

— Читати. Читати книжки, — уточнила міс Гані. — Можливо, це ви її навчили. Можливо, вона мені збрехала. Можливо, у вашому будинку скрізь полиці з книжками. Я ж не знаю. Можливо, ви обоє затяті книголюби.

— Авжеж, ми читаємо, — втрутився містер Вормвуд. — Що ви таке кажете. Я щотижня перечитую від першої до останньої сторінки журнали «Автомобіліст» і «Світ машин».

— Дитина прочитала неймовірну кількість книжок, — повідомила міс Гані. — Я просто намагалася з’ясувати, чи вона з родини, де шанують гарну літературу.

— Ми не схвалюємо читання книжок, — скривився містер Вормвуд. — Читанням на життя не заробиш. Ми не тримаємо в хаті книжок.

— Я бачу, — погодилася міс Гані. — Я тільки хотіла вам сказати, що в Матильди блискучий розум. Сподіваюся, ви й самі це знаєте.

— Аякже, я знала, що вона вміє читати, — буркнула мати. — Вона тільки те й робить, що сидить у себе в кімнаті, втупившись у якусь дурнувату книжку.

— Та невже ж вас не цікавить, — здивувалася міс Гані, — що маленька п’ятирічна дитина читає довжелезні дорослі романи Діккенса й Гемінґвея? Невже це вас не примушує стрибати від захоплення?