Andriy - Unknown

Міс Гані безпомічно стояла перед цією неотесаною велеткою. Вона ще багато чого мала сказати, але розуміла, що все дарма. Тож тихо промовила:

— Що ж, нехай. Це вам вирішувати, пані директорко.

— Отож бо! — заревіла пані Транчбул. — І не забувай, мадам, що ми тут маємо справу з малим гадюченям, яке підклало мені під стіл смердючу хлопавку...

— Пані директорко, то не вона!

— Авжеж, вона, — гримнула пані Транчбул. — І ось що я тобі скажу. Як би я хотіла, щоб мені й досі дозволялося вперіщити добряче різкою чи ременем, як у давні добрі часи! Я б так тоді відшмагала Матильду по задку, що вона з місяць не могла б сісти!

Міс Гані розвернулася й вийшла з кабінету пригнічена, проте визнавати поразку вчителька не збиралася. «Я мушу щось зробити для цієї дитини, — подумала вона. — Не знаю, що саме, але врешті-решт придумаю, як їй допомогти».

Коли міс Гані вийшла з директорського кабінету, майже всі діти були надворі. Насамперед вона підійшла до деяких учителів, що викладали в старших класах, і позичила в них різних підручників — з алгебри, геометрії, французької мови, англійської літератури та інших. Потім знайшла Матильду й запросила її до свого класу.

— Тобі немає сенсу, — сказала вчителька, — сидіти тут і нічого не робити, поки я навчатиму решту учнів найпростішої таблиці множення і читання таких слів, як «кіт», «мама» чи «рама». Тому на кожному уроці я тобі даватиму читати якийсь із цих підручників. Наприкінці уроку підходь до мене з запитаннями, якщо вони виникатимуть, і я тобі відповідатиму. Що ти на це скажеш?

— Дякую вам, міс Гані, — зраділа Матильда. — Це просто чудово.

— Я впевнена, — вела далі міс Гані, — що згодом нам вдасться перевести тебе в старший клас, але поки що пані директорка вимагає, щоб ти залишалася тут.

— Дуже добре, міс Гані, — погодилася Матильда. — Страшенно вам дякую за книжки.

«Яка чудова дитина, — подумала міс Гані. — Хоч би що казав про неї батько, мені вона здається дуже спокійною й лагідною. І анітрохи не задирає носа, попри всю свою геніальність. Мабуть, вона й сама її не усвідомлює».

Отож коли учні знову зібралися в класі, Матильда сіла за свою парту й почала читати підручник з геометрії, що їй дала міс Гані. Учителька постійно позирала на неї краєм ока й побачила, що незабаром дитина цілком поринула в книжку. За цілий урок вона ні разу навіть голови не підняла.

Міс Гані тим часом вирішила, що мусить якнайшвидше побалакати тишком-нишком з Матильдиними батьками. Вона просто не бажала кидати цю справу напризволяще. Бо це було якесь безглуздя. Їй не вірилось, що батьки анітрохи не усвідомлюють надзвичайних талантів своєї дочки. Адже містер Вормвуд був успішним торгівцем автомобілями, тож учителька припускала, що він і сам доволі розумна людина. Між іншим, батьки ніколи не схильні недооцінювати здібностей своїх дітей. Якраз навпаки. Іноді вчителям майже неможливо переконати гордого тата чи маму, що їхнє любе чадо тупе, мов колода. Міс Гані не сумнівалася, що їй не важко буде переконати містера і місіс Вормвудів, що Матильда — дівчинка унікальна. Набагато важче буде стримати їхній надмірний ентузіазм.

І ось надії міс Гані ставали дедалі грандіозніші. Вона вже думала, чи не варто попросити в батьків дозволу давати Матильді приватні уроки в позашкільний час. Її професійна вчительська інтуїція підказувала надзвичайну важливість перспективи стати репетитором такої обдарованої дитини. Отож вона несподівано вирішила ще таки того ж вечора відвідати містера і місіс Вормвудів. Завітає до них пізненько, між дев’ятою й десятою годинами, коли Матильда вже, поза сумнівом, спатиме.

Так вона і вчинила. Знайшовши в шкільних реєстрах їхню адресу, міс Гані відразу по дев’ятій вийшла зі своєї хатки до будинку Вормвудів. Будинок цей стояв на затишній вуличці, де кожна будівля була відділена від сусідської невеличким садочком. Це був сучасний цегляний дім, що, мабуть, недешево коштував, а на воротах висіла табличка з назвою: «Спокійний Кут».

«Закутий спокій» було б ще краще, подумала міс Гані. Вона мала схильність до гри слів. Пішла стежкою до дверей і натисла дзвіночок, а поки чекала, слухала, як гримить у домі телевізор.

Двері відчинив щуроподібний коротун з тоненькими щурячими вусиками, одягнутий у домашній оранжево-червоний смугастий жакет.