Andriy - Unknown

— Далі, — приголомшено сказала Матильда. — Що було далі?

— Перед цим, розумієте, я замовила поштою дуже міцний порошок-сверблячку, — сказала Гортензія. — Він коштував 50 пенсів за пакетик і називався «Свербиспин». На етикетці було написано, що цей порошок виготовлено з перемелених зубів смертоносних гадюк і що він гарантує появу на шкірі рубців завбільшки як горіх. То я й понасипала цієї штуки у всі штани в шухляді, а потім знову гарно їх поскладала.

Гортензія зробила паузу, щоб запхати в рота ще хрустиків.

— І що, подіяло? — спитала Лаванда.

— Ну, — кивнула Гортензія. — Минуло кілька днів, і під час молитви Транчбулка раптом почала чухатися знизу як божевільна. «Ага», подумала тоді я. «Ось воно. Вона перевдяглася на тренування». Так чудово було там сидіти, на все це дивитися й знати, що, крім мене, в цілісінькій школі ніхто не здогадується, що діється в директорських штанях. І я, до того ж, почувалася в цілковитій безпеці. Я знала, що мене ніхто не впіймає. Вона почала чухатися ще лютіше. Не могла перестати. Думала, мабуть, що до неї туди залетів осиний рій. А тоді, просто під час «Отче наш», зірвалася з місця й вилетіла з приміщення, тримаючись за заднє місце.

Матильда з Лавандою були у захваті. Для них було цілком очевидно, що вони познайомилися зі справжнім майстром своєї справи. Це була людина, що не тільки перетворила знущання на найдосконаліше мистецтво, а й готова була ризикувати життям і здоров’ям заради свого покликання. Дівчатка зачудовано дивилися на цю богиню, і навіть фурункул на її носі зненацька перетворився з фізичної вади на символ відваги.

— А як же вона того разу тебе зловила? — затамувала від подиву дух Лаванда.

— Вона не зловила, — заперечила Гортензія. — Та я все одно опинилася на день у «карцері».

— Чому? — здивувалися вони водночас.

— Транчбулка, — пояснила Гортензія, — має жахливу звичку вгадувати. Коли вона не знає, хто порушник, то карає навмання, і що найгірше — часто вгадує. Цього разу підозра відразу впала на мене через ту пригоду зі світлою патокою, і хоч я знала, що в неї немає жодних доказів, мої виправдання були даремні. Я постійно кричала: «Ну як я могла це зробити, пані Транчбул? Я ж і не знала, що ви зберігаєте в школі запасні спортивні штани! Я ж навіть не знаю, що то за порошок-сверблячка! Я про нього й не чула!» Але брехня мені не помогла, хоч як майстерно я все це зіграла. Транчбулка просто схопила мене за вухо й мерщій поволокла до «карцера», штурхнула мене туди й замкнула дверцята. Це вже вдруге я провела там цілісінький день. Жахливе катування. Коли я звідти вибралася, то була вся сколота й порізана.

— Це як війна, — з благоговійним острахом вимовила Матильда.

— Та точно як війна, — вигукнула Гортензія. — Зі страшенними втратами. Ми — це хрестоносці, шляхетна армія, що б’ється не на життя, а на смерть мало не голіруч, а Транчбулка — цариця темряви, огидна змія, вогняна драконка, що має величезний арсенал зброї. Життя важке. Ми всі намагаємося підтримати одне одного.

— Можеш розраховувати на нас, — сказала Лаванда, виструнчившись на всю височінь своїх невеличких дев’яноста п’яти сантиметрів.

— Ні, не можу, — заперечила Гортензія. — Ви ще малеча. Хоча хто його знає. Може, й ви колись станете в пригоді для якоїсь таємної операції.

— Розкажи нам ще трохи про неї, — попросила Матильда. — Будь ласка.

— Я не повинна вас залякувати, бо ви ще й тижня тут не пробули, — завагалася Гортензія.

— Не залякаєш, — заперечила Лаванда. — Ми хоч і малі горішки, але міцні.

— Тоді слухайте, — погодилася Гортензія. — Ото вчора Транчбулка впіймала одного хлопця, Джуліуса Ротвінкла, коли він на уроці Святого Письма їв асорті, і вона його просто схопила за руку й викинула у відчинене вікно. Наш клас на другому поверсі, тож ми бачили, як Джуліус Ротвінкл пролетів понад квітником, як НЛО, а тоді гупнувся на грядку з салатом. А Транчбулка обернулася до нас і сказала: «Тепер кожен, хто їстиме в класі, вилетить крізь вікно».

— То цей Джуліус Ротвінкл, мабуть, поламав собі кістки? — запитала Лаванда.

— Та небагато, — відповіла Гортензія. — Не забувайте, що Транчбул колись виступала за Великобританію на Олімпійських іграх, метала молот, тому вона страшенно пишається своєю правою рукою.