Регина Бретт - Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя

Яка покірність долі!

Рядки з Ісаї 49 нагадують мені про те, що дійсно є важливим: «Славетним буду я в очах Господа, і Бог мій буде моєю силою». Саме такої слави я шукаю. Коли ти з Богом, тобі не потрібно доводити, чого ти вартий. Тепер я прагну писати задля возвеличення Господа, а не Регіни.

Еґо — дуже хитра штука. Деякі сприймають його як щось негативне — те, що витісняє Бога з твого життя. Один колега якось сказав мені, що еґо не є поганим, якщо мотивує тебе допомагати іншим. І Бог навіть може вважати його корисною річчю. Люди з великим еґо можуть багато чого зробити, щоб комусь допомогти. Можеш «удосконалити» славнозвісний слоган компанії «Nike»: «Просто зроби це… задля слави Божої». Секрет простий: що в цьому є для Бога? Мені дуже подобається відповідь Матері Терези на слова чоловіка, який сказав, що не зміг би виконувати її роботу навіть за мільйон доларів. Вона сказала, що теж не змогла б. Бо робила це заради Ісуса.

Не треба прагнути бути найкращим — треба прагнути бути найкращим для інших. Завдяки одному читачеві я ніколи не забуваю про справжню цінність своєї роботи. Одного року мене запросили на ярмарок професій для представників меншин — цей захід організувала престижна юридична фірма. Я пішла туди й поговорила з багатьма людьми, а тоді написала колонку про окремих чоловіків та жінок, які шукали роботу. Вона не була блискучою. Не була неперевершеною. Я навіть не певна щодо того, що вона була гарною. За цей матеріал мені б точно не дали Пулітцерівську премію. Але то був найкращий матеріал, який я могла написати, маючи інформацію, якою володіла в ту мить.

Він не отримав жодної відзнаки, однак, як потім з’ясувалося, змінив чиєсь життя.

У своїй колонці я написала, що Тоні Моррісон, рекламний фотограф, скористався можливістю нарешті потрапити до корпоративного світу — завдяки цьому ярмарку професій. Він був чорношкірим, і йому було непросто «пробитись у світ білих хлопців з його усталеними порядками», хоч зазвичай він навіть не вживав таких слів. Він висловив свою подяку за цей захід, коли я брала в нього інтерв’ю: «Нарешті вдалося прорватися через приймальню, — сказав він. — Якщо можеш показати свій продукт, у тебе є шанс. Це як сутичка Давида з Голіафом. Зробивши це, вони „вирівняли“ ігрове поле».

У моїй колонці було близько 600 слів, і 50 з них я присвятила Тоні.

Ці 50 слів змінили його життя. Після того як мою колонку надрукували в газеті, його почали запрошувати як фотографа по всьому місту. Щороку я бачу його на засіданні клівлендської Торговельної палати, де сотні ініціаторів та ідейних натхненників збираються задля співпраці.

Тоні офіційно працює фотографом і фотографує сенаторів, мерів та керівників компаній.

Щороку він підходить до мене, щоб потиснути руку й подякувати за свою кар’єру.

А я дякую йому — бо він нагадує про те, що є дійсно важливим у кар’єрі для мене.

Протягом років на моїй офісній кабінці висіла наклейка для бампера зі словами: «А як ти змінюєш світ на краще?»

Я прикріпила її, щоб підбадьорити себе після того, як багато читачів газети почали скаржитися на колонку, присвячену захисту бідних і слабких людей.

Та наклейка слугувала для мене нагадуванням, що я маю зосередитися на своєму справжньому покликанні — робити те, що до снаги Регіні Бретт. Робота потрібна не лише для того, щоб оплачувати рахунки та заробляти на життя. Завдяки їй ми можемо щось змінити. Який відбиток ти залишиш по собі наприкінці робочого дня? Чи саме таке враження хочеш справити на колег, клієнтів, відвідувачів?

Колись я почула такі слова: «Одного дня ти станеш спогадом для інших. Роби все, що можеш, щоб він був приємним».

Я не завжди впевнена в тому, що стану приємним спогадом. Коли я працювала газетною репортеркою, мені часто давали завдання телефонувати людям, щоб узяти в них коментарі щодо надзвичайних новин. Якось я зателефонувала до одного офісу, щоб зібрати інформацію про чоловіка, який загинув унаслідок нещасного випадку. Дівчина, з якою я розмовляла, не знала, що її друг загинув. Я почувалася просто жахливо, бо хтось знайомий зміг би повідомити їй цю новину більш тактовно і м’яко.

Іншого разу ми висвітлювали наслідки бунтів у в’язниці Лукасвілля, штат Огайо. Щоб придушити бунт у виправному закладі Південного Огайо, викликали Національну гвардію. Тоді загинули семеро в’язнів. Редактор попросив мене зателефонувати до жертви одного з загиблих. Десять років тому він викрав її і зґвалтував, приставивши ножа до горла.