Вітаутас Петкявічус: Буря в склянці води

— Міг би й кращого птаха придбати, — казали йому друзі, члени морського клубу «Поцілуй кита в ніс», але Джо був твердий, мов сургуч королівської печатки:

— Бачите, любі мої, друзів нема ні красивих, ні потвор них, тільки віддані. Це по-перше, а по-друге, я хочу перевірити, чи правду кажуть учені, які стверджують, що ворона живе триста років.

Познайомився Крапас з Джоном випадково. Одного разу він ішов набережною і побачив у воді чоловіка. Він підійшов ближче і ввічливо запитав:

— Пробачте, сер, а чому ви купаєтесь в уніформі з краваткою на шиї?

— Юначе, я тону, — відповів йому капітан і втретє, вже востаннє занурився у воду.

Тоді Крапас стрибнув у воду, вхопив утопленика за чуба й витяг його на поверхню, але той пручався, борсався і за звичкою кричав:

— Передусім рятуйте жінок і дітей!… Рятуйте касу корабля і коштовності, а мене — старого морського вовка — біс не візьме!..

Проте Крапас, не звертаючи уваги на його крик, витяг того моряка, мокрого мов хлющ, і не втратив доброго гумору.

Коли старий капітан трохи обсох і отямився, він обійняв свого рятівника й мовив:

— Брате, мені ти сподобався. Ходімо відсвяткуємо наше знайомство як і належить.

Джон Вульф показав хлопчині свій корабель «Дельфін» — провів його від самого керма до носа пароплава, який закінчувався гарно вирізьбленим дельфіном, а тоді запросив гостя в каюту. Крапас ввічливо зняв капелюх і скромно зупинився біля дверей. Капітан оглянув юнака з ніг до голови й запитав:

— Зріст?

— Шість футів і шість дюймів.

— А скільки тобі років?

— Двадцять два, сер.

— Хай мене грім поб’є! — зареготав старий. — Коли б у мене не було сивої бороди й не повипадали зуби, я й досі думав би, що за ті двадцять п’ять років, як я вперше побачив твого батька в Клайпеді, коли він бився з жандармами, він не постарів анітрохи Він мені так тоді сподобався, що я не стерпів і також приклав руку до тих негідників, а потім привів твого батька, сховав у вугіллі й привіз до Англії.

— Дякую, сер.

— Це тобі спасибі, дурню! — раптом прохрипів під стелею голос.

Крапас здригнувся і оглянув каюту, але нікого не побачив.

— А, це ти, Гаво! — засміявся капітан. — Привіт, стара подруго!

— Щоб ти сів у калюжу, пеньок старий! — відповів той, самий голос І на плече старого морського вовка сіла ворона й вичистила дзьоб об його піджак. — А цей пузир звідки? — кивнула головою ворона на Крапаса.

— Це мій рятівник, — капітан дав їй їсти. — А чому ти так злякався? — звернувся він до гостя. — Ти, либонь, любиш папуг?

— Ви не хвилюйтеся, — вкрай розгубився Крапас, — я їм усе.

— А дулі ти не їси? — розгнівалася ворона й полетіла на своє сідало під самою стелею.

— Ти краще її не займай, — порадив морський вовк, — і запам’ятай основне правило моряків: не море — вітер топить кораблі, тож не піднімай вітер без діла. — Підійшов, відтулив фіранку, за якою було не вікно, а велика морська карта, на якій були зазначені всі моря світу, а земля тільки береги, щоб можна було позначити порти. — Ну, покажи, в якому кінці океану Аляска?

Не знаю, — відповів Крапас. — А що воно за звір той океан?

— Як би це тобі пояснити? — замислився морський вовк. — Уяви, що пливеш тиждень, два, пливеш три, а навколо сама вода й жодної живої душі.

— Тепер ясно, — зрадів Крапас.

Ще через кілька днів юний моряк уже знав, що вдень земля обертається навколо сонця, а вночі — навколо місяця, що влітку день довший, бо від тепла він розширяється, а взимку від холоду дуже зменшується. А ще він міг відрізнити, де ліворуч, де праворуч, де ніс корабля, а де корма. В зоряну ніч він легко міг знайти Вранішню зірку, Велику Ведмедицю і Північну зірку.

Джон Вульф подарував талановитому учневі свою стару уніформу. Вручаючи цей парадний одяг, старий зауважив:

— Не можу терпіти пустопорожніх розмов і безмозглих голів. Немає нічого мерзеннішого, коли всі ці порожнечі збираються докупи. Пам’ятай про це, Крапасе, і шануйся.

Коли старому настав кінець, він устиг відписати своє рухоме й нерухоме багатство Крапасу, синові Напаліса.

Довідавшись про це, лорд, охоронець печатки, відбив молодому капітанові телеграму:

«Плавай і служи британській могутності!»

Та телеграма була надрукована в газетах, отож дійшла до таємного царського порадника з морських питань, який одразу ж викликав намісника царя в Литві, намісник — губернатора, губернатор — повітового начальника, а той жандармського полковника і велів Нікодемасові Накасу, синові Голоти, мешканцеві села Безпритульного, півень якого співав двом імператорам, за рахунок державної скарбниці перекрити дах, загородити двір високим парканом і пофарбувати його.