Вітаутас Петкявічус: Буря в склянці води

— Ваша ясновельможносте, — спитав полковник, — а навіщо це?

— Я й сам до пуття не розумію, — відповів той, — але заради спокою — постарайся: може, той новоспечений капітан надумає відвідати свій рідний край?..

Але й після цих важливих подій у селі Безпритульному було тихо й спокійно. Ніхто тому Нікодемасові Накасу, синові Голоти, дах не перекривав, бо повітовий начальник державні гроші привласнив.

Щоб крадіжка не виявилася, генерал-губернатор подарував дідусеві капітана чавунний якір, який валявся коло його палацу. Щоб дідусь міг кинути його з воза коло корчми, щоб коні, знудьгувавши за домівкою, не помчали додому.

Тільки після цих пам’ятних подій таємний царський порадник з морських питань телеграфував з Лондона в Третій відділ:

«Блискавка. Центр. Женився, маю трьох дітей і козу. Чекаю подальших вказівок».

Центр відповісти не забарився:

«Здоров я царя добре. Ура!»

«Вас зрозумів, — телеграфував царський порадник. — Прошу дослідити й докладно повідомити: по-перше, в якому кінці світу лежить Аляска? По-друге, як правильно писати: Бухарест чи Будапешт? По-третє, чи можна в шпигуни його імператорській величності вербувати вчених ворон?»

— Де море — там і чоловіки, — говорить давнє прислів’я. Що правда, то правда: на старих приморських кладовищах самі тільки жінки та діти поховані, а чоловіків там немає. Вони в морі закінчили своє життя і назавжди залишилися там.

З такої давньої, в морі поріділої рибацької рідні й походила Юле Цесорюте, дочка Прічкуса. її село Королівка, тепер уже зовсім занесене піском, колись стояло на краю невеличкої Куршської Нерії.

На англійську землю Юле Цесорюте потрапила, шукаючи кращої долі й шматка хліба. Серед простих людей вона прославилася тим, що знала склад дивовижного трунку, але ні за які гроші не продала таємниці ділкам, зате друзів залюбки пригощала. Виїжджаючи з Литви, взяла із собою батькову спадщину — набір настоїв у плетеному кошику. Там були меди, «Три девінерьос», «Йонжолінє». «Чеснакінє», «Стумбрінє», «Кадагінє», наливка з рути-м’яти — всього тринадцять пляшок і тридцять три рецепти. Та під час бурі те неоціненне багатство розбилося й витекло. Вичерпала Юле залишки в дерев’яну баклажку, злила по одній крапельці —й, сама того не знаючи, винайшла новий чудовий трунок.

Була вона жінкою розумною і розважливою. Одного разу, коли вся численна сім’я Накасів сиділа за врочистим обідом, в їхню кімнату, роблячи досить крутий поворот, в’їхав новий дослідний вантажний автомобіль. Побачивши перед собою тупий передок машини, старий Накас позбувся мови, діти під стіл полізли, а Юле — ні з місця!.. Як пила узвар, так і залишилася на своєму стільці. І навіть тоді, коли голова до смерті переляканого водія з’явилася в розбитому вікні, вона сказала голосно й з гідністю:

— Хіба ти не міг спокійно в своїй будці посидіти, доки ми пообідаємо?

Та виявилося, що й водій не в тім’я битий.

— Леді, — відповів він, — годі галасувати, бо я не чую, як працює мотор моєї машини.

І, коли Юле допила узвар, механізований зломщик вибачився й ввічливо спитав:

— Пробачте, чи я правильно їду в Лондон?

Вона усміхнулася йому й люб’язно сказала:

— Ні, сер, ви не заблудилися Тепер із вітальні поверніть у ванну, з ванної — на кухню, а потім прямо й прямо до самого Лондона. — Тільки після цих слів вона знепритомніла, але швидко прийшла до тями і, коли її витягли з руїн, почала бідкатися й кинулася шукати того водія: — Ой лишенько! Я того хлопця ввела в оману. Йому треба було з ванної повернути не на кухню, а в коридор!..

Натовп утішав Юле:

— Заспокойся, люба, однак уже нічого немає: ні кухні, ні ванни… Хоч, правду кажучи, той негідник не коридором поїхав, а провулком, що його проламав наново.

Три години сперечалися між собою потерпілі, доки дійшли спільного висновку і те звалище хиж назвали завулком Юле, а по-англійському: стріт Джюлі.

І на англійські острови Юле потрапила незвично, бо корабель, на якому вона спочатку пливла в Америку, під час бурі розбився коло берегів Англії, як і було заплановано. Опинившись у відкритому морі, вона вхопилася за дошку, притиснула до себе баклажку, а другою рукою спокійнісінько почала гребти до берега. її помітили кухар і власник корабля, які пливли в рятувальному човні. Коли її витягли з води, вона незворушно запитала їх:

— Пробачте, шановні добродії, чи не могли б ви сказати, Що передбачалося сьогодні на обід?