Вітаутас Петкявічус: Буря в склянці води

А після весілля Напаліс хати вже не підпирав: кращі дошки він на печі сушив — колиску робити, литовську, з випилюванням та різьбленням, вигнутими ніжками, можна й без ніжок, підвішену під сволоком, щоб англійці мали чому дивуватися і головами хитати.

Довго він думав, а ще довше потилицю чухав, але хоч як поверни — все йому погано виходило: якщо підвісити колиску — стеля ввігнеться, а коли поставити — підлога такої ваги не витримає… Нарешті знайшов порятунок: забив чотири кілки в землю і оббив дощечками з гарним різьбленням. Набив матрац стружками й поклав його в цю колиску, зі шкаралупи яйця, насипавши в неї гороху, зробив калатальце й почав чекати.

Та, як виявилося, цей рік був ювілейний: лелеки Лондона, як і гуси Рима, колись давно-давно своє місто від жорстоких вікінгів порятували. Відзначаючи цю річницю, лелеки так розвеселилися, що переплутали всю бухгалтерію новонароджених і жінці Напаліса замість одного в комин укинули аж трьох хлопчиків: один — викапаний батько, другий — викапана мати, а третій —я к дві краплі води схожий на дідуся, що в Литві залишився.

Про таку надзвичайну подію сповістили всі англійські газети. Прочитавши про це, люди валом повалили в те чудотворне передмістя Лондона, як на храм. Усі хотіли побачити трьох пузанчиків, а друзі приходили, щоб потиснути руку щасливому батькові або вихилити з ним чарку за його здоров’я. Були й такі туристи, які сподівалися отримати у Юлії Цесорюте автограф або поцупити якийсь сувенір. Отож Напаліс змушений був кинути роботу докера й тимчасово віддатися прийому гостей. Урешті за розглядини він почав брати з кожного туриста по три шилінги, а друзям задарма показував та ще до залізної хвірточки причепив мідну руку, щоб кожен приятель просто міг щонайщиріше її потиснути і залишити в спокої хижу, яка від вереску немовлят і так уже розпадалася навпіл.

Про цю емігрантову вигадку дізнався якийсь підприємець і на пустирищі, захаращеному сміттям, напроти хатини Накаса мерщій готель і корчму побудував, себто салон новонароджених відкрив, і назвав його

«ТРОЄ МАЛИХ ВЕЛЕТНІВ».

Інший спритний чоловік побудував поблизу фабрику по виробництву сосок і на високому паркані написав:

«ТРОЄ ВЕЛЕТЕНСЬКИХ МАЛЯТ».

Третій розпочав шитво пелюшок, четвертий ще щось зметикував, п’ятий з цих чотирьох наживався, а шостий тому п’ятому гроші позичав, сьомий же збирав з них усіх податки. Словом, було відзначено в усій Англії таке велике пожвавлення виробництва, такий зліт, що король змушений був у парламенті промову виголосити:

«Доки англійським жінкам лелеки по троє дітей носитимуть, доти наш трон буде непорушний, а британський лев гордо ходитиме по всьому світові, задерши хвоста. Хай живе непереможна наша імперія! Гіп, гіп, ура!»

Канцлер, охоронець печатки, під тими словами королівське відображення припечатав і по чужих країнах розіслав Довідавшись про цю новину, російський цар страшенно розгнівався, бо чудово знав, звідки ота підмога могутності британській прибула. Розлютувався він страшенно і таємний циркуляр видав, у якому проголосив і пригрозив:

«Від цього пам’ятного дня і на всі часи наказую: перевіряти кожного лелеку, який відлітає на південь, і всіх вельми щедрих червонодзьобих затримувати, ретельно обшукувати і на зиму до Сибіру висилати, а відібраних у них немовлят віддавати у рекрути».

І ще наказав той самодержець послати до Накаса Напаліса свого найкращого шпигуна, жандарма й таємного порадника.

Нелегко було Юле Цесорюте, дочці Прічкуса з села Королівка, трьох синів докера доглядати. Накасові, її чоловікові, що? Забив до тих чотирьох колів ще по два, оббив їх різьбленими дощечками — і одразу аж три люльки вийшло. Тепер замість цементу в кишені гречки принесе з порту — і вже для всієї сім’ї маєш гречану кашу. А їй, бідолашній, усіх чотирьох нагодуй, обпери, обмий, поклади спати, приголуб, розберися, хто з них уже поїв, але кричить, бо в нього живіт болить, а хто кричить з голоду, а про кого й зовсім забули, і він тихо сльози проливає… Або, скажімо, відрізни, коли такий хитрий, хто з них Напас Накас, хто Рапас Накас і хто з них Крапас Накас?..

Ще й не переплутай їхні імена по-англійському: Напаліс — Напас, Раполас — Рапас, а Кріступас— Крапас.

І одягом кожному догоди, не помились, де чий, бо всі новонароджені від найпершого дня в цьому почали свій характер виявляти. Перший вдачею запальний, як батько. Другий був розважливий, як мама. А найменшенький був схожий на діда — щось середнє між двома першими.