Вітаутас Петкявічус - Буря в склянці води

«Ми, що нижче підписалися і приклали свої печатки, просимо наймилостивішого кайзера допомогти нам у запеклій боротьбі проти англійців і прислати якомога більше гармат.

Ганс не міг з ними розмовляти, тож сам придумав для них імена, поклав ту односторонню угоду в залізну капсулу й ретельно зашив її у вилозі, наче якусь отруту. Роздавши всі подарунки, він щасливо повернувся назад.

Залишившись на самоті, Сільке погладив документ, схований на грудях, і, вдоволений, подумав: «Нарешті ключ від таємничого острова в мене в кишені». Але Берті сказав:

— Ти знаєш, про що я зараз думаю?

— Ні, — відповіла смертельно втомлена друкарка, — та коли почнете думати й наказувати, то тільки не на відстані. Краще одразу — за допомогою кулака.

— Не хвилюйся, дурні не мамонти, вони ніколи не вимруть. Вони нам уже заробили по залізному хресту.

— А я гадала, що нам тут ніхто навіть дерев’яного не встигне поставити, — солдатським голосом подумала друкарка, і її думки зразу ж справдилися: перед ними з обгорілих кущів виліз весь у сажі лев і люто зарикав. Ганс ухопився за гвинтівку.

— Що хочеш роби, тільки не стріляй! — вереснула бідна друкарка, згадавши Пуціса, і заплющила очі. Той зойк і вирішив її подальшу долю. До самого міста Бімбамбули Ганс біг, не оглядаючись, а коли опам’ятався, зразу ж телеграфував:

«Берта загинула, виконуючи службові обов’язки».

«Негайно вишліть останки героїні у свинцевій труні», відповів полковник Шмульке.

«Ваш наказ виконую», — відповів Герінг і з величезним загоном приватних шпигунів повернувся назад у вигорілий степ. Побачивши мертвого лева, Ганс Сільке анітрохи не здивувався, бо чудово знав, що його вірна помічниця, як і сам він, носила вшиту у вилогу ампулу з сильною отрутою.

Але Берлін його поведінкою був не задоволений:

«Сталася груба помилка: в свинцевій труні виявили лева», — телеграфував Шмульке.

«Помилки немає, — логічно пояснив Сільке в останній , телеграмі, — бо в жодній інструкції чи в статуті розвідки не сказано, що Берта повинна пошматувати лева, коли той на неї нападе».

«Вас зрозуміли, — телеграфував Шмульке, — але в угоду вкралася помилка. Треба писати не «наймилостивішого», а «його Милість кайзера», отож наказуємо ще раз вирушити до тих тубільців і правильно укласти угоду».

— О mein gott! — застогнав Сільке і знепритомнів, а опритомнівши, знову зібрався в джунглі Цього разу йому було легко переховуватися, бо всі гадали, що він загинув Але коло лісу його, мов навмисне, перестрів знову лев. Він ніс у зубах шолом Берти. Ганс присів і бабахнув не цілячись. Жадоба помсти осліпила розвідника, тож він не помітив, що це дресирований цирковий лев Ганнібал, який зовсім не боїться ні вогню, ні пострілу. І тільки-но Ганс націлював гвинтівку, звір падав, мов неживий. А тоді знову ставав на ноги і вклонявся стрільцеві. Зовсім як у цирку, бо лев був голодний і в будь-який спосіб намагався заробити собі шматок м’яса.

Коли не залишилося патронів, нерви в Ганса не витримали. Він удруге дременув у Бімбамбулу, немов надумав побити світовий рекорд. Ганнібал побіг услід за ним. І тільки на околиці міста лев повернув назад.

Виявивши надзвичайне геройство, яке виснажило всі нерви, Джеймс Бонд закурив заспокійливу турецьку сигару й умостився в глибокому кріслі Його внутрішній голос мовчав.

Отже, ніякого докору, ніякого власного задоволення, неначе так завжди було і так мало бути, — ніщо не заважало думати великому шпигунові, і він невідомо чому усміхався. «Ні, якщо я й припустився незначної помилки, то тільки через того недорікуватого, добросердечного Пріслі Зовсім здичавів чоловік». Джеймс знову усміхнувся, згадавши, як у палаючому степу вони викрали балакучу француженку і що з того вийшло.

Спочатку вона мовчала, але Пріслі перестарався і так налякав її, що потім ніяк не міг її примусити мовчати. Бідний стариган!

— Ви ще довго мовчатимете?! — рикав він, мов голодний лев, і клацав під носом полоненої затвором швидкострільної гвинтівки.

— Хіба ж я мовчу? — здивувалася гарненька касирка.

— Так, ви цокочете без угаву, мов швацька машина, але цокочете всяку нісенітницю й водите нас за ніс!

— Брехня! — розгнівалася Фіфі. — Я так роблю тільки тому, щоб ви мене краще зрозуміли.

Від тих слів Бонд пирснув, а Пріслі розбурхався, мов всіма забутий чайник, і ледве стримувався. Бідний стариган терся лобом об холодну стіну й горлав: