Вітаутас Петкявічус - Буря в склянці води

— Невже той довгоногий шваб і справді надумав пішки обійти весь острів?

Великий розвідник не був підготовлений до такої подорожі, отож, цокаючи зубами, мерщій телеграфував у Париж, вимагаючи поради, але так далеко відійшов від проміжної бездротової телеграфної станції, що відповіді не отримав Це його ще дужче розхвилювало. Його руде волосся, схоже на мідні дротики, почало іскрити.

— Я нікуди не піду, — пригашувала запал шефа гарненька касирка, поправляючи модні черевички, які злітали з ніг. — У мене на підошвах самі пухирі й мозолі.

— Добре, ми зробимо невеличку реконструкцію, — зглянувся на неї Дюран. — Сідай у візок.

— А куди ми подінемо кулемет?

— Викинемо.

— Ні, якщо можна, я краще покладу його собі на коліна. Він дуже потрібний на цьому острові, навіть більше за мою швацьку машину.

Дюран розізлився на свою розпещену помічницю, а тому знову почав вистукувати своїми золотими зубами донесення, але Париж мовчав, ніби там усі вимерли. В той час із високої трави висунулася голова Макта Роя. Маскуючи мету своєї подорожі, хитрий ковбой вигукнув:

— Мосьє Мажо, ви заблукали! Я вже півдня в сідлі, але ніде в цьому напрямку не бачив крамниці, яка продає молоко таким гарненьким новонародженим!

Мажо здригнувся, але швидко опанував себе. Закутуючи у візку Фіфі, він мов ненароком, узяв з її колін кулемет.

— Слухай, Мажо, на якого біса ти витяг ту швацьку машину? — знову, ніби нічого не підозрюючи, сказав Рой. — Чи не краще було б шити в ручний спосіб?

Він підкинув обидва кольти вгору, піймав і, не маючи, куди стріляти, знову запхнув у кобуру. Трохи звівся в сідлі, огледів савану й побачив, що навколо місця, де отаборився німець, подекуди колихається трава.

— Оля-а-а-а! — заспівав він своєї пісні. — На цьому полюванні найкраще прискакати останньому. — Повернув коня і, зробивши коло, знову повернувся.

На другий день мандрівки Пуціс знайшов на узліссі схований ролс-ройс. Це була велика перемога цієї нерозлучної пари. Ганс сфотографував знахідку разом зі штучними дуже отруйними гадюками, залишеними на шкіряному сидінні, з іграшковою бомбою та дерев’яним револьвером, кинутим на землю.

— Берто, якої системи ця зброя? — дуже дотепно пожартував Ганс і чекав півгодини, доки його підлегла зарегоче, але Берта добре натренованим голосом солдата відповіла:

— Циркової, мій шефе!

На третю добу всі носії Герінга застрайкували, бо їхній табір відвідали Пріслі та Джеймс Бонд, удаючи із себе турецьких мисливців. Вони пригостили всіх негрів отруйними сигарами й тільки тоді звернулися до їхнього хазяїна.

— Чи не могли б ви кілька носіїв позичити нам? — замітав сліди ввічливий Бонд. — Ми настріляли купу слонів, і нема кому нести їхні бивні.

— Вам треба було полювати на полівок, — відповідала за Ганса практична Берта. — В них зуби легші.

— Ми добре заплатимо, — щоб чули й носії, сказав Пріслі. — По два золотих кожному.

— Я їм плачу по три, — не поступалася Берта.

— Пуцісе, проведи цих джентльменів за межі табору, — нарешті урвався терпець і в Ганса.

— Щастя ваше, що я й тут, у цьому дикому краю, дотримуюсь своїх принципів, — сказав Бонд. — Інакше-бо ви ніколи не повернулися б в свою злиденну Німеччину.

— А які вони, ваші принципи? — поцікавився викритий німець і подумав, що одному з них доведеться плакати Тільки кому?

Ганс непомітно підморгнув Берті.

— Гвинтівку не беріть, вона однак без патронів, — попередив друкарку Бонд, — а тепер слухайте: європейці не повинні на очах у чорних сваритися між собою.

Бонд тільки провчив безмозглих німців і повернувся йти. Йому неважко було уколошкати шпигуна ворожої країни.

але він не поспішав, бо мав довідатись, що задумали німці в британській колонії. А щоб у Герінга не виникло бажання втекти, він підпалив за його спиною у кількох місцях пересохлу траву саван.

Та Ганс Сільке не розгубився. Він кожного носія примкнув до кованого ящика й тільки тоді розпочав переговори:

— Якщо мене слухатиметесь, то після повернення додам кожному ще по кілька золотих, а якщо ні — залишу оберігати запалений степ біля ящиків…

І всі тубільці погодилися мандрувати далі.

— Коли так, — зрадів Ганс, — нехай Пуціс нас веде у глиб острова. Вперед, хлопці, в джунглі, які не горять!

— Той довготелесий телепень не такий уже й дурень, — дивлячись у бінокль, похвалив німця Бонд і вирішив повернутися додому машиною, схованою втікачами. Але як він здивувався, побачивши, що в ній хазяйнує мосьє Мажо. Той тип уже сидів за кермом, а гарненька касирка прив’язувала до машини ясно-синій дитячий візок. Бонд оглянув швидкострільну гвинтівку, ще раз перевірив свої принципи і ввімкнув внутрішній голос.