Іван Керницький - Король стрільців

Б а с. …Перший.

І р к а. …пан Скакун справді бухгальтер, а поезії пише тільки так… для спорту.

Б а с. Ну, а видиш, виходить, що він таки трохи спортовець. Та годі. Що робити… Поет, то поет. Пише вершики, що? Цікавий чоловічок!.. Ну, най там. Навіть найславніші люди зразу писали поезії, а по смерті ставали геніями. Деякі з них навіть були порядними людьми. Такий, скажім, ну… такий Макс Шмелінґ, а ні, це німецький боксер. Той відразу був славним і порядним чоловіком. (Плеще поета по рамені). Ну, що ж, хлопче, га? Мистецтво маємо в кишені, тепер можемо взятись до фабрики, що? Ну, але ти — поет…

П о е т (сумно). Поет…

І р к а. Так, таточку, він поет, але має дволітній кооперативний курс.

Б а с. Ага, ага… Поет, що?.. Ну, то добре. Перша кляса. Прекрасно! Якраз мені такого треба. Будеш завідувати відділом реклами при моїй фабриці, що? Очевидячки. Будеш писати такі реклямові вершики про мої батоги «до «Вістей», згода?

П о е т (зрадів). Згода, пане директоре!

Б а с. Слухай, але щоб воно мало якийсь сенс, розумієш? Сонетів мені не пиши, сонети лиши собі на пополудні, а мені треба вшкварити щось таке, щоб мало рим і ритм і щоб дядька брало за печінку. Слухай, а може, воно для тебе заважко, може, ти цього не потрафиш?

П о е т. Потрафлю, напевне потрафлю!

Б а с. Ну, гляди мені. Бо в мене від сьогодні зобов’язує німецька засада: властивий чоловік на властивому місці!

П о е т (радісно). Дякую вам, пане директоре.

І р к а (цілує Баса). Дякую вам, таточку!

М о л о д е ц ь к и й. Па… пане директоре, я тут нічого не розумію, слово чести даю.

Б а с. Маґістер… зрозумійте тільки одне: мистецтво маємо в кишені! (Вдарив себе рукою по чолі). Гальт! Але ж Кліщик нічого не знає… Герр Ґот, де той Кліщик?

К л і щ и к (вбігає задиханий). Па…не директоре!.. Пане директоре!..

Б а с. Герр Ґот, Кліщик, що сталося?

К л і щ и к (давиться словами). Е… пане директоре, той Скакун (показує на поета) — це не Скакун. Це обман, провокація!

Б а с. Чекай, чекай, поволі. Як то не Скакун, коли — Скакун?

К л і щ и к. Е… це брехня, це провокація. Я бачив перед хвилиною правдивого Скакуна. Того футболіста… Він сьогодні приїхав… він тут є… він буде грати.

Б а с. На, маєш, відкрив Америку і динаміт. Ми вже це знаємо, він вже тут був, вже взяв 100 злотих, вже пішов на батярку, — все в найкращому порядку. Тепер події розгортаються американським темпом.

К л і щ и к. Е… пане директоре, але цей тип, що тут лежить, мені йде про нього. Це обманець, це якийсь криміналіст, його треба викинути, віддати на поліцію.

І р к а. Юрчику, який ти негостинний.

Б а с. Гм!.. Викинути… Як же ти його викинеш, коли він має зломану ногу, і то з комплікаціями?.. Сам же ти вчора сказав, що він і за два тижні не стане на ноги.

К л і щ и к. Е… пане директоре, айн момент. Йому нічого не сталося, не має жадного зломання, тільки легко здертий нашкірок. Він може таки зараз встати на ноги і забиратися звідсіль.

Б а с. Ну, і вір тут сьогодні медикам і новочасній хірургії! Вчора ще пацієнт був калікою з комплікаціями, а сьогодні — здоровий, як віл. Ех, мушу я сам на нього подивитися, чи він може ходити по світу, чи ні. (Нахиляється до поета, сміється). Але ж заздрісний, як самий Отелло! Ну, дивіться, хто б то по такому Кліщикові сподівався!..

М о л о д е ц ь к и й (веде Кліщика набік). Докторцю, пишіть пропало. Шкода мучити худобу, слово чести даю.

К л і щ и к. Е… що пропало? Перепрошую?

М о л о д е ц ь к и й. Ану так, докторцю. Той дихавичний піїта прийшов перший до мети, коли вже говорити спортовою мовою. Ми оба відпали в тому кросі, побиті наголову. За той час, як вас тут не було, він високо видряпався. З босяка і безробітного поета з Божої ласки став завідуючим відділом реклями у фабриці батогів і завідувачем серденька панни Ірки…

К л і щ и к. Е… це неправда!.. Це неможливе!..

М о л о д е ц ь к и й. Неможливе, та, на жаль, правдиве. Так, так, пригадалась мені, докторцю любий, казка про перегони зайця з їжаком… Ми оба гонили за дівчиною, висолопивши язики, а той лежав собі на ліжку — і добіг перший до мети… Ну, але мені треба якось з того вилізти… Нам, купцям, завжди просвічує одна ідея: щоб тільки інтерес ішов! Що мені не повезло в жениханні, це правда, але на тому ніяк не сміє втратити «Гуцульська молочарня». (Приступає до Баса). Пане директоре, я попрощаюся. Прошу ще раз прийняти мої найщиріші побажання з нагоди вашого цінного набутку в постаті обох Скакунів. Один — це незаперечна підпора клюбу, другий підпора фабрики. Що до мого друга Ґеня, то я за нього ручу! Це дуже чесний і порядний хлопець і справжній поетичний талан. Та ж я його знаю від шкільної лавки!.. Панно Ірусю, віддаю його у вашу опіку, а йому треба доброї опіки, бо то — поет. Добраніч панству, поручаюсь ласкавій пам’яті та молитвам і прошу не забувати про «Гуцульську Молочарню». (Виходить).