Іван Керницький - Король стрільців

М о л о д е ц ь к и й. Поручаю вам «Русалку». Там приходять дуже гарні дівчата.

Ґ е н ь о. Йо, я на то лечу!

Б а с. Добре, добре, коханий хлопче, гуляй, танцюй, але завтра — обов’язково на тренінґ.

Ґ е н ь о. Та йой, директорцю, вже ви тим не журіться. Я тепер у штосі, нехай сховається сам Лєньо Скоцень з «України». Ага, директорцю! Я вириваю, а там, у сінях, я лишив свої валізки, нехай хтось затаскає до пансіону, бо я там закватирувався на ваш рахунок. Ну, то віват, директорцю коханий, дай нам Боже рум! Тримайтеся, панство, гуд бай! (Виходить).

Б а с (дуже радий). Ну, слава ж тобі, Боже! Я вже воскрес, я вже віджив наново, я вдруге на світ народився! Ми не лежимо! Ми стоїмо! Ми врятовані. Мистецтво маємо в кишені… Ну, очевидячки, як тільки той другий Скакун також не схоче встругати мені якоїсь… містифікації…

М о л о д е ц ь к и й. Але ж, пане директоре, тут не може бути жодного сумніву. Я вам даю слово чести, що цей Скакун є напевно той Скакун, якого вам треба.

Б а с. Но, но, маґіструню, я вже вам не вірю… Ви вже мене раз набрали.

М о л о д е ц ь к и й. Ґратулюю, пану директорові! З таким змагуном наш клюб напевно перейде до екстра-кляси.

Б а с. Герр Ґот, кажете, що перейде? О, видите, маґістер, то люблю, то розумію. Бачу, що ви починаєте цікавитись загальногромадськими справами. За те вас шаную.

М о л о д е ц ь к и й. Сердечно вдячний, пане директоре (Тихіше) … Але тепер того нашого самозванця треба чимскоріше спекатися… Просто — нагнати його геть і по скінченій параді. Для таких людців треба бути безоглядним!

Б а с. А так, так, треба бути безоглядним. Та ж це була ординарна ґранда, цього дарувати не можна. (До поета). Ну, а що ви на це скажете, пане ласкавий? Я думаю, що після того, що тут сталося, ви не маєте чого тут довше робити.

П о е т. Я так само думаю, пане директоре. Після того, що сталося, я не лишуся тут ні секунди довше. Тільки… прошу мені врешті дати змогу вбратися!

Б а с. Коли в мене вже злість перейшла, і я вже не можу на нього сердитись. Ну, бо мистецтво вже маю в кишені…

І р к а. Татку! Пан Скакун нікуди не піде. Він лишиться тут, у нас!

М о л о д е ц ь к и й. А, то вже щось нового.

Б а с. Так, так, дитинко, пан Скакун лишиться, тільки не той, що тут в лахах лежить, а цей другий, футболіст.

І р к а. Ні. Власне той лишиться, що тут лежить!

П о е т. Але ж панно Ірко, я… я протестую, я…

І р к а (до поета). Будете ви там тихо? (До Баса). Татку, хоч пан Скакун не вміє копати м’яча, але він напевно поможе таткові витягнути фабрику з болота, яку татко для м’яча загирив. Вже за те, що пан Скакун спам'ятав трохи татка і привів до отверезіння, належить йому від татка вдяка, це вже навіть примітивна етика наказує. А татко що робить? Хвору людину проганяє з хати, мов собаку. От така таткова вдячність!

Б а с. Гм! Ну, так, так, золотко моє, в тім випадку я справді повинен бути вдячний панові Скакунові, назвім його по-спортовому — Скакуном Першим, щоб не мішати з Другим. (Подає поетові руку). Щиро вам дякую, пане, за те, що ви привели мене до отверезіння, але з другого боку, я мушу таки вас викинути, бо я тепер став на вашій засаді, що в мене зможуть працювати лише добрі робітники і добрі спортсмени. Це є, властиво, німецька засада: властивий чоловік на властивому місці. Ви робітник добрий, не перечу, але що з вас за спортовець? Хіба що трохи підтренуєте?..

П о е т. Ні, ні. Досить тої комедії. Прошу мене не затримувати. Я собі піду.

І р к а. Тихо лежіть і не рипайтеся. (До Баса). Татку, пан Скакун…

Б а с. Але котрий? Перший чи другий?

І р к а. …пан Скакун не буде тренувати і не хоче бути футболістом, тільки бажає працювати в татковій фабриці без жадних комедій.

Б а с. Угу. Ну, а скажи мені, доню, чому ти так розпинаєшся за пана Скакуна Першого?

М о л о д е ц ь к и й. О, о, власне!

І р к а. А… бо він (тихо) порядна і чесна людина…

М о л о д е ц ь к и й (злобно). О!..

Б а с. Но, но, то дивно, що ти так швидко змінила свій погляд про пана Скакуна Першого, — щоб не мішати його з Другим. Ще раз тобі зазначую. Ну, та це, правду сказавши, твоя справа, дитинко, і я не повинен би до цього мішатися. Але я постановив собі кріпко, що ніколи не видам тебе заміж за якогось валила, боксера чи копуна… (Вдарив себе в чоло) . Стоп! Гальт! Так той леґінь — не футболіст, а бухгальтер. А, це вже інша справа.

М о л о д е ц ь к и й. Але ж не бухгальтер, тільки поет!

Б а с. На, маєш! Що? Поет?

І р к а. Ні, ні, таточку, пан Скакун…