Іван Керницький - Король стрільців

Входить Бас, за ним Ірка.

Б а с. Що тут діється? Що тут робиться? Хто де так ірже, як жеребець? А, хто ж би, як не пан маґістер Молодецький. Той, що косить і фавлюємоїх змагунів, що? Но, но, нівроку, маґіструню, то ви добре б’єте. Може б, ви так записалися до боксерської секції нашого клюбу?

М о л о д е ц ь к и й. Не знаю, про що вам іде, пане директоре? (До Ірки). Мій найнижчий поклін, панно Ірусю.

І р к а (холодно). Добрий вечір.

Б а с. Ну, дивіться, то він навіть не знає, що сталося. Герр Ґот, а хто ж це так документно второщив ногу моєму правому лучникові — якраз за два тижні перед змаганнями за мистецтво?

М о л о д е ц ь к и й. Ах, ви маєте на думці мого щирого друга, Ґеня Скакуна?

Б а с. Ага, ага.

М о л о д е ц ь к и й. Ну, тепер то розумію.

Б а с. Нарешті. Слава Богу!

М о л о д е ц ь к и й. Тільки я не розумію, пане директоре, чому ви вважаєте пана Скакуна, загально відомого у Львові, як молодого і талановитого адепта поетичної штуки, — своїм найкращим футболістом?

Б а с. Що, що, що він плете?

І р к а. Пане, Славку, спам’ятайтеся, що ви робите!

П о е т. Ого, тепер уже амінь.

М о л о д е ц ь к и й. Пане директоре, даю вам слово чести, що мій товариш Ґеньо Скакун зовсім не має нічого спільного з тим незрівняним королем стрільців — Ґенем Скакуном, хіба що спільне ім’я та прізвище. Та коли ж він скористав з тої подібності і вкрутився до фабрики, то напевно зробив це з низьких та нечистих спонук, нам ближче невідомих. Але ж я вважаю своїм обов’язком перестерегти вас перед тим темним типом.

Б а с (схвильований). Герр Ґот, слухайте, маґістер, я… я вас дуже люблю і шаную, але ви не важтесь повторити мені ще раз того, що ви сказали! Це неправда, маґістер, це ваша видумка, маґістер, ви… ви з мене робите дурня, але ви ще замолоді на таке, маґістер!

М о л о д е ц ь к и й. Пане директоре, даю найсвятіше слово чести, що цей пан не є Ґеньо Скакун, що він тільки підшивається під його ім’я, і що це нахабство, обман та брехня, якщо він таке твердить!

І р к а. Не забувайте, пане маґістре, що був ще хтось нахабніший, що його до цього намовив!

М о л о д е ц ь к и й. Ах, ви вже в те все втаємничені?..

Б а с. Пане, пане, ви дайте собі спокій з тими глупими жартами, бо мене вже підносить. Маґістре Молодецький, та ж ви самі представили мені його як футболіста, так чи ні?

М о л о д е ц ь к и й (спокійно). Так, пане директоре, але я також упав жертвою обману. Аж коли я наочно переконався, як стоїть справа, я негайно вирішив остерегти вас перед тим шарлатаном і з місця вкоротити його самоволю. А втім — прошу його самого притиснути до муру, то він сам признається до всього.

Б а с (прискочив до поета). Герр Ґот, кажи, говори, чи це правда?

П о е т. Так, це правда.

М о л о д е ц ь к и й. О, прошу!

І р к а. Татку, татусю, пан Скакун мусів так зробити!.. Він хотів одержати працю, а інакше татко не прийняв би його на посаду.

Б а с (осатанів). Пане, пане, як ви сміли на таке пуститися, ви знаєте, що це є? Це лайдацтво останнього сорту, за те вам пахне кримінал, досмертна каторга, Сінг-Сінг, я вас за те посаджу на електричне крісло!.. Пане, я накажу вас арештувати, я вас! (Давиться власним словами).

М о л о д е ц ь к и й. Но, арештувати — не конче, але так — всипати 25 і п’ять на «Рідну Школу» не зашкодило б.

І р к а. Таточку, прошу вас, заспокойтесь. Це така… містифікація…

Б а с. Що?.. Містифікація?.. Герр Ґот, це є ґранда, якої світ не бачив! Я його ще сьогодні викину з моєї хати, я не буду з ним панькатись, до лиха! (До поета). Веґ, веґ, зійти з грища! Забирайся!

М о л о д е ц ь к и й. Зовсім слушно. Єдиний правильний вихід.

І р к а. Але ж, татку, так не можна робити, пан Скакун є хворий і… я не позволю, щоб у нашій хаті в той спосіб трактовано інтеліґентну людину. До пастуха так не говорять, татко знає про це?

Б а с. Що? Це інтеліґентна людина? Так робить інтеліґентна людина? Підшивається під чуже прізвище?.. Герр Ґот, це шубравство!

І р к а. Але ж це його власне прізвище, а що він тому винен, що так називається, і що татко з маґістром силоміць зробили з нього футболіста?

Б а с (вхопився за голову). Ох, Боже, я здурію, я ошалію! Що? Я зробив з нього футболіста?.. Ні, це вже — або я трачу розум, або надходить кінець світу. Одно з двох!.. Ні!.. Я втікаю з тої хати. Я вже маю того досить… А за два тижні — змагання за мистецтво!..

М е л а с я (входить). Оресте, а там якийсь твій (скривилась) футболістий хоче з тобою бачитись. Пустити його сюди, чи нехай зажде в передпокою?