Іван Керницький - Король стрільців

Сільська школа. В лівому куті залі стоїть поміст, на якому стіл і крісла, місце для «президії». Вздовж залі поставлені лавки — місце для учасників мітинґу. Двері, одні праворуч — ведуть у сіни, другі ліворуч — до шкільної канцелярії. На стінах — портрети Леніна, Сталіна, Молотова та інших «більшовицьких богів», червоні прапори, льозунґи, плякати. Вечоріє. На столі президії світиться лямпа. Знадвору чути, як грає трубка, скликаючи людей на мітинґ.

До кляси входить перша група селян.

1 - й с е л я н и н. А щоб тобі в ухах грало, гаспиде проклятий! Розносила їх дідьча мама з мітинґами, і ради нема. Не встиг чоловік з поля прийти, крижі випростати, ложку страви хлепнути, а тут уже лети стрімголов, як би де, борони Боже, горіло.

С е л я н к а. І то так день у день, ні свята, ні неділеньки Божої в них нема. Гей, татунцю небесний, а то-с для нас кару винайшов, а то-с нас покарав! Визволили нас, роззули, обдерли, а тепер ще тими мітиками дихати не дають.

1 - й п а р у б о к. Не журіться, тіточко, запишетесь до колгоспу, от тоді вам буде щасливая жизнь! (Деклямує):

С е л я н к а. Тьфу!.. А щоб ти подавився своїми словами, шибенику один ходиш! Та я щоб без соли їла, щоб раз у тиждень скірку хліба вкусила, то до колгоспу не піду!

Г о л о с и: Тссс!.. Тихо…

Вбігає агітатор Поперечний, низенький худенький чоловічок, увесь захеканий, спітнілий.

А ґ і т а т о р. Люди! Люди! Товариші! Швидше, швидше, ради Бога! Вони вже тут. Вже приїхали!

Г о л о с. Хто такий? Кого там знову принесло?

А ґ і т а т о р. Ой, Господи! Та тоті — з району… «Товариші!»… А з ними — делеґати-колгоспники, що їздили до Росії. Товарищі, товарищі! Пожалуста! Поспішіться немножко. Вот, садітесь, садітесь, де хто може, і щоб кожному було харашо. (Сходиться щораз більше людей).

1 - й с е л я н и н. Гей, гей, милий Боже! Побули рік большевики, і вже чоловікові язик перекрутило: сам не знає, по якому бесідує… А що станеться, як вони довше побудуть?

2 - й с е л я н и н. Тоді нам усім голови покрутять.

Г о л о с. А може, їх самих скоріше дідько візьме.

Г о л о с и. Тсс!.. Тихо!.. Йдуть «гнані і голодні!»

Входять: попереду голова сільради Колтун, рослий дядько в кожусі, лисий, пуцуловатий, з хитруватою усмішкою на обличчі. Поруч із ним іде товариш Пейсатий, високий, худощавий жидок, в ґімнастьорці і в кашкетці, підперезаний ременем. В нагрудній кишені у нього автоматичне перо, під пахвою шкіряний портфель. За ними котиться присадкуватий і товстенький малорос Свиненко, круглий, рум'яний у вишиваній косоворотці. В нагрудній кишені в нього двоє автоматичних пер, під пахвою — шкіряний портфель. Далі надходять делеґати-колгоспники: дядько Іван Пиріг, у полотнянці і в кудлатій кучмі, розгубленим і ніби з переляканим видом. Параска Цебричок, колгоспна свинарка, здорова сільська дівчина, прибрана вже з-більшовицька в червону беретку на підстриженій голові та в куценький плащ совєтського фасону. Наостатку йде, спотикаючись, комсомолець Сенько Байстрюк, сильно напідпитку.

П е й с а т и й (звертаючись до людей). Драстуйте, товариші!

Д е х т о з г у р т у. Трястя на вас, трястя.

Колтун, як предсідник зборів, розсівся за столом, решта начальства сідає поки що в перших лавках на залі. Селяни, парубки, дівчата також примощуються, де хто може, хто на лаві, хто на підвіконні, хто на порозі, а хто під стіною. Дехто зразу укладається спати. Чоловіки розпитують за тютюном, за паперцями, прикурюють один в одного, зрезиґновані, байдужі.

К о л т у н (кашлянув) . Кхм!.. Товариші!.. Як би то мовити… Ну, зійшли-сьмо ся тут нинька, як звичайно, на той мітик, дай ми на то, та й треба б нам си вибрати якусь президію, так чи ні? (Дивиться запитливо на Пейсатого).

П е й с а т и й (киває головою) . Давай, давай. Колтун. Ага, давай…

К о л т у н. Ну, як давай, то давай, дай ми на то… Ну… Слово для президії… те!.. Тьфу!.. Як його там… Пропозицію для слова… ні, не так!.. ( До аґітатора ). Федьку! А відчитай там з тої карточки, що тобі пан товариш Пейсатий написали!

А ґ і т а т о р (пропихається наперед) . Товариші! Наступило предложеніє обрати президію нашого собранія в такому качестві. Перше — Колтун Григорій Гаврилович, голова сільради/ (Плеще в долоні) .

К о л т у н. То це ніби я. (Теж плеще в долоні, на залі гамір, сміх) .