Жанна Куява: Дерево, що росте в мені

Хтозна скільки часу просиділа Чеслава під грушею. Може, годину, а може, й більше. Та коли побачила, що корову з череди до їхнього хліва заганяє не мамка, а баба Секлетка, неабияк сполохалася. Де й сили взялися, бо підхопилася на ноги, хоч і ватяними були, до сусідки поспішила.

— Бабо Секлетко, а чо’ ви?.. а що?.. а мамки хіба нема? — засипала запитаннями сусідку, забувши й привітатися.

— Чесько, ой, то ти вдома? А я не знала! — привітно, як завше, зустріла її старенька. — А я бачу, що Ярина коло хати не воловодиться, то й пригнала корів… А ти сама чи з сімейством? — спитала, здавалося б, звичне. Проте, глянувши на Чеславині сплакані та розпухлі очиці, збагнула недоречність запитання. — Ти заходь, але… мо’, до мене спершу зайдеш?

Чеслава не второпала, про що йдеться та чому вона має, минаючи рідну хату, йти до сусідчиної.

— Приболіла мамка трохи, — збрехала Секлета, носа брудним мізинцем хутко потерши.

— Що таке, що? — тільки й випалила Чеслава, кинувшись до хати.

Те, що побачила, прибило її намертво. Сповзла дверною рамою, як колись Секлета, забачивши малу Ярину, яка впала з печі.

Але нині Ярина не з печі впала.

Нині Ярина впала, бо була п’яна.

— Ні, я не вірю! — заревла Чеслава не своїм голосом, за голову зболілу вхопилася, коли вдихнула на повні груди й відчула ядучий горілчаний сморід, що повивав їхню з матір’ю завше чепурну хатину. Ще й порожню пляшку з-під оковитої на столі угледіла. — А-а-а-а! — вдушилася розпачем, безслівно голосячи.

Стара Секлета обняла худе Чеславине тільце, взялася бистрими рухами гладити по незвичній чорноволосій голові, не спинялася, приказувала:

— Ти не переживай, Чесько, то все минеться, мамка видужає, не переживай… Просто самота її доконує, ти не дзвониш, не приїздиш, вона сама… та й мусить якось забуватися… Нечасто вона те робить, не переживай… як пламита [43] Пламита — депресія. найде… Бо вона вже всенькі сльози виплакала, вже всенькі сили з неї вийшли… Все каже, що тобі за твоїм Матвієм пусто живеться, що відчуває вона те давно… а то ж вона тебе за нього віддала… от і мучиться, от і терзається… Ой, життя-життя, яке ж воно непросте, яке ж воно всяке-різне… Але ти не журися, бо мамка як побачить, що ти вернулася, то й жити почне… Бо дотепер мучилася вона — не жила, Чесько, а так, перебувала день у день… Мусить у людини бути хтось, хто тримав би її на землі, як ото Господь тримається за небо, а дерево — за землю, з якої росте… так і нам тре’ хтось, хоб не падати, а стояти… Ти для мамки, бач, єдина розрада, а вона тебе не вберегла од болю, вона тебе не одгородила од сліз… а так старалася, так переймалася… Тримайся, Чесько, бо не переживе твоїх сліз мамка, ти й сама те знаєш… Тримайтеся, бо ж і я тут, коло вас… хоч води подасте…

Секлетка й собі розлилася, але бистрих сліз зі своїх пересохлих щік не втирала, а лиш гладила раз у раз Чеславині густі розкуйовджені космаки, заспокоювала горопаху. І себе заодно.

— Ярина — хазяйка, то не мати її Одарка, бабуся твоя покійна, що молодою на той світ пішла… Ярина вибереться з того паскудства, не переживай, Чесю, не переживай… Усе наладиться, все знову стане добре й щасно… от побачиш… от поживеш — побачиш… треба тільки потерпіти трошки… тільки потерпіти… і все.

Коли Ярина прийшла до тями та побачила на ліжку сплячу доню, її радості не було меж. Як і болю. Вона побігла до Секлетки, виплакалася і, за порадою старої і дорогої, як рідна мати, хрещонки, вернулася до хати, де передусім навела звичні для цієї домівки чистоту та порядок. А коли Чеся прокинулася, Ярина розказала їй дещо важливе. Те, що, думала, ніколи не повідає. Але якщо так гірко потерпає людина від приховуваної правди, то ліпше з нею якнайшвидше розпрощатися. Як і з брехнею…

— Того дня, коли розбився Андрій, було таке, — почала свою правдиву оповідь Ярина.

…Двері відчинилися, і за порогом з’явилася дебела Андрієва постать. Ярина сиділа біля ледь протопленої грубки та вибирала з розрізаних навпіл гарбузів насіння. Вона завжди сушила цілі міхи диньок [44] Диньки — висушене гарбузове насіння. , аби взимку, довгими вечорами, вони з Чесею мали що лузати під час тривалих бесід або переглядів улюблених щемливих фільмів. До того ж усі знали, що сушене гарбузове насіння вельми корисне для шлунка.

— Чесі нема? — запитав Андрій.

— Нема, побігла плаття весільне міряти. Танька Гудикова казала, що, може, неїне підійде, то Чеся взяла би собі напрокат на той один день, — детально роз’яснила Ярина.