Джон Уейн - Зима у горах

Проте незабаром у каміні палахкотів вогонь, а електрична плита аж пашіла жаром: він принаймні добряче її нагодує, вони посидять у теплі, перш НІН? він порушить спокійний плин її життя.

Місіс Опора Джонс сиділа тихо, мов павук, на своїй половині будинку. Чи дізнається вона про все, що в нього відбудеться? А що як Дженні, не тямлячись від свого нещасливого шлюбу, впаде йому в обійми, а потім і в ліжко? Чи підглядатиме місіс Опора Джонс у шпарку? Чи викличе когось із лланкрвіського різновиду Комітету боротьби за пристойність або ку-клукс-клану? І якщо, зрештою, подумав він, стоячи перед електричною плитою і відчуваючи, як його охоплює безмежна втома, вона вчинить так, хіба це істотно!

Умовлена година настала. Він чекав Дженні, вона запізнювалась — ось минуло вже десять хвилин, п’ятнадцять, він уже почав подумки лаятись, коли знадвору почулось і затихло шурхотіння шин. Раніше він хотів почекати, доки вона постукає, потім неквапливо піти до дверей, але тепер нетерпляче зразу ж широко розчинив їх. То був блакитний міні-автомобіль, то була Дженні.

Вона ввійшла, зняла коротке модне пальто. На пій була та сама сукня, в якій він уперше побачив її: проста, добре пошита, сливового кольору, коротка (вкорочена?) гарна сукня (її найкраща?), дбайливо вибрана чи машинально взята як єдино пристойна? Все це блискавкою промайнуло в його голові, поки вона вимовляла перші заздалегідь приготовлені фрази, пояснюючи своє запізнення.

— Треба попоїсти,— сказав він.— Я голодний. Бо працював.— Від хвилювання його слова прозвучали трохи різко.

— Я теж працювала. Морочилася з дітьми, вкладала їх спати. А що у вас за робота?

— Потім розповім.

— Це таємниця?

— Аж ніяк. Я працюю на автобусі.

— На автобусі? Що ж ви робите, водите його? Ви не схожі на...

— Ні, я працюю кондуктором.

— На автобусі кондукторам? Ви що, побилися об заклад, чи як?

— Ні, так я проводжу відпустку. Задля різноманітності.— Розмовляючи, він регулював плиту, торохтів каструлями і робив усе швидко, як справжній кухар.

— Щось ви надто заклопотані,— промовила вона, стаючи поряд з ним.— Я можу чимось вам допомогти?

— Так, можете. Налийте собі чарку хересу он з тієї пляшки, а потім відкоркуйте вино й поставте його на стіл. Тобто займіться різними дрібницями. Основне я хочу зробити сам, бо почуття власної гідності зобов’язує мене зготувати вам смачну страву.

— Гаразд. Я присвячу себе виключно дрібницями і не принижу вашої гідності.— Роджер почув, як херес ллється в чарку.— Вам теж налити?

— Ні, дякую.— Вій уже випив джину перед її приходом.

Цікаво, що робить її чоловік, поки вона сидить у Лланкрвісі й п’є херес у квартирі, яку місіс Опора Джонс здає влітку приїжджим? Дженні казала, що він бере участь у телевізійній програмі. Коли ж він виступатиме, невже зараз? Якби в нього був телевізор, то чи стало б їм зухвальства ввімкнути його, сісти перед ним і дивитися на ту гидку самовдоволену пику?

А чи не чудово було б роздягти її й порозважатися з нею просто перед екраном телевізора, з якого на них дивився б її чоловік?

— А чим ви займаєтеся взагалі? — спитала вона.

— Я філолог.

— Як отой зануда Брайант?

— Як він.

— І що ж ви вивчаєте?

— Північноєвропейські мови. Мої улюблені галузі — англійська і скандінавські.

— Розумію, але що саме ви вивчаєте в англійській і скандінавських мовах? Граматику та інші дурниці?

— Ну, я написав досить серйозну працю під назвою «Перетворення умляутних флексій в умляутні алофони в скандінавських мовах, зокрема у порівнянні з кінцевими «і» та «е» в давньоверхньонімецькій мові».

Вона перестала відкручувати пробку й пильно глянула на нього.

— Ви, безперечно, жартуєте?

— Ні, не жартую. Філологічні праці мають саме такі заголовки. А незабаром у мене має вийти ще одна праця під назвою «1а» як особлива дифтонгічна фонема в скандінавських мовах перехідного періоду».

— Але кому це потрібно?

— Ну, ідеться, власне, про дослідження процесів розвитку мови. Ми вивчаємо давні руни, написи на мечах сьомого століття і таке інше, а тоді систематизуємо одержані дані й намагаємося визначити особливості мовної еволюції. Якщо в результаті досягається щось досить певне, це допомагає археологам визначити вік предметів, що їх вони викопують,

— Це якщо на них є написи?

— Так, але написи є на багатьох предметах.

— Вам справді подобається цим займатись?

— Так само, як іншим подобається досліджувати хромосоми. Рис зварився, м’ясо теж майже готове. Ви зголодніли?