Алла Рогашко - Осіннє Рондо місячної ночі

«Така гарна зоряна ніч надворі! Ти бачила ці зорі? А місяць? Він такий яскравий і величезний сьогодні!»

Жінка розгублено дивилася в екран ноутбука. Що за маячня?! А-а-а! Він вирішив її розіграти! Точно! Ну, гаразд. Але ж… як увімкнувся ноутбук?!!

«Я поспішаю, вибач», — написала та вимкнула програмку.

Щось явно не те. Чи вона з глузду з’їхала? Що діється?!!

Любка підвелася і вийшла на балкон. Крізь ледь притрушені пухкі білосніжні хмаринки, що нависали з яскраво-синьої небесної тверді, пробивалися сонячні промені; в повітрі витали стійкі квіткові пахощі. Жодного натяку на якісь неприродні явища не було.

Їй що, усе це наснилось? Ці ворони, плутанина, дивне листування неясної пори доби… «Так, мабуть, наснилось», — намагалася заспокоїти себе жінка. Проте на душі було аж надто тривожно. Усе ж сни від реальності вона завжди відрізняла. А тут — якось надміру реалістично все відбувалось. Так само, як і вчорашня зустріч з дивною старою. Якісь химерні марення…

Жінка машинально застелила диван й пішла готувати каву. Раптом тягучий сум щільно огорнув душу. Мимоволі подумалось про швидкоплинність існування. Їй невдовзі тридцять, а життя все ще якесь… ніби невиразне. А раптом воно взагалі обірветься? Ось візьме якоїсь миті й обірветься!

Лишенько, чому вона про це думає? Звідки ці нав’язливі, депресивні думки? Вона ж не страждає на депресії! Вона — молода, успішна жінка, сповнена надії й снаги, бажання жити і кохати! У неї ще все попереду!

Любка налила в чашку каву, розмішала ложечкою цукор і сіла за стіл. Що то за настрій такий химерний? А… чому це вона не вийшла на балкон? Вона ж завше це робила. Раптом піймала себе на думці, що таку ситуацію вона щойно вже пережила… уві сні. Чи наяву? Знову дежавю?

Любка замислилась. Що то взагалі за безумний ранок? Глянула на годинник у мобілці. Треба збиратися на роботу. Усе буде добре. Усе обов’язково буде добре!

Уже за годину Любка сиділа в маршрутці й споглядала краєвиди старого міста, де нуртувало звичне повсякденне життя, в яке хотілось швидше поринути. Вона не доїхала до потрібної зупинки й вийшла трохи раніше, щоб пройтися пішки.

На вулиці шалено пахло кавою. А ще — квітами, що цвіли на клумбах, яких тут безліч на кожному кроці. Взагалі, старий Львів має свій надзвичайний, неповторний запах, який не сплутаєш з жодним іншим. І якби Любку привезли сюди із зав’язаними очима, вона би впізнала по запаху, що то є Львів. Не кажучи вже про звуки: то просто-таки ціла симфонія старого міста, у якій задіяно безліч інструментів. Це — бій ратушного годинника, дзвони старовинних соборів, храмів і капличок, шум проїжджаючих трамваїв і маршруток, людський гамір і якась особлива суєта, притаманна лише цьому місту. Здається, лише тут можна будь-якої миті почути невідомих мелодій, що виконує одинокий сопілкар просто посеред вулиці, чи ж досконалу гру саксофоніста в одній із вуличних кав’ярень…

А в редакції вже теж пахло кавою. І друкованим папером. Цікаве таке поєднання.

Вечір п’ятниці був звичайним вечором п’ятниці і не віщував чогось особливого чи надзвичайного. Уже після півночі, розгорнувши ноутбук, Любка очікувала на приємне, спокійне спілкування з Містером-Ікс. Утім, щось сталось. І сталось майже відразу.

«Привіт, моя радість!» — прочитала у віконці повідомлення.

«Привіт! Чекай хвилинку, зварю собі какао», — відписала й піймала себе на думці, що, можливо, затримається й Містер-Ікс чекатиме на неї, аж поки не скучить…

Любка поставила чашку з гарячим напоєм на тумбочку та вийшла на балкон. Небо було дивовижне: з-поміж міріад мерехтливих зірок красувався величезний місяць, сяйво від якого мало не засліплювало очі. Жінка вражено дивилася на нього і не могла збагнути: таке вже було з нею насправді чи лиш наснилось?

«Ну, де ти там, маленька?  Пішла варити какао і зникла!» — повернувшись, прочитала таке знайоме їй повідомлення…

«Я вже тут», — тільки й змогла відписати. Серце шалено закалатало у грудях.

«Ось де ти! А я вже зачекався. Знаєш, виходив щойно на балкон — там така дивовижна зоряна ніч! Ти бачила ці зорі? А місяць?! Він такий яскравий і величезний сьогодні!»

«Так, я бачила місяць. Це справді щось неймовірне.»

Любка схвильовано ковтнула повітря. Що за безперестанні дежавю? Звідки вони?

Утім, більше її схвилювало інше: він так нагадує їй Коханого зі снів! А раптом це дійсно ВІН?

«Який унікальний наш всесвіт! І щоразу він вражає мене все більше й більше!» — продовжував дивувати Містер-Ікс.