Яцек Денель - Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя

Безумовно, в іспанському мистецтві кінця XVIII ст. Ґойя був найвидатнішою постаттю. Цей факт визнавали і його сучасники. У 1780 р. художника одноголосно обрали членом Королівської академії мистецтв Сан Фернандо. У 1785 р. він стає віце-директором живописного відділення цієї академії, а в 1789 р. — придворним живописцем короля Карла IV.

Молодість Ґойї припала на один із найблагодатніших періодів в історії Іспанії. При дворі Карла III (правив у 1759-1788 рр.) зібралися освічені, талановиті люди — палкі прихильники ідей французького Просвітництва. Сам король — людина активна й енергійна — усі свої сили спрямував на проведення прогресивних реформ, яких так потребувало суспільство. У цей період були засновані школи ремесел і мистецтва, національні академії. Значною подією стало вигнання єзуїтів та запровадження світської освіти.

Разом із тим, Іспанія того часу залишалася однією з найбідніших країн Західної Європи — з відсталою економікою і дуже низьким рівнем життя населення. Глибока щира релігійність іспанців, віра у всілякі забобони та прихильність до традицій старовини не давали змоги новим ідеям проникнути в душі пересічних людей. Реформи підтримувала тільки освічена верхівка суспільства, оскільки для більшості народу вони асоціювалися з іноземним упливом. Навіть такі заходи уряду, як нічне освітлення вулиць, викликали бурхливий протест міського населення.

У кінці 1788 р. помер Карл III і на престол зійшов його син Карл IV, який не мав державної мудрості й талантів свого батька і не розділяв його просвітницьких ідей. Ґойя зобразив його у своєму шедеврі — великому груповому портреті королівської родини. У композиції картини художник свідомо наголосив на схожості зі славетними «Менінами» Веласкеса, проте у його виконанні віртуозно й вишукано передані переливи шовку й парчі, відблиски коштовностей та орденів контрастують із жорстким, майже ґротескним трактуванням образів.

Криваві події французької революції прискорили процес згортання реформ в Іспанії; прогресивні урядовці Карла III, серед яких були друзі й покровителі Ґойї, були відсторонені. Новий король відновив права інквізиції і повернув єзуїтів. Розгубленість освіченої частини іспанського суспільства тим паче поглибилась, коли у 1792 р. уряд очолив королівський фаворит Мануель Ґодой, людина жадібна й марнославна. Прихильників Карла III було відправлено до тюрем або у заслання.

У цей украй складний для іспанського суспільства період Ґойю спіткала тяжка й загадкова хвороба. У 1792 р. художника частково паралізувало, він майже осліп і втратив слух, його мучили страшні головні болі. На початку 1794 р. більшість симптомів відступила, але він назавжди залишився глухим. Проте на художній кар’єрі Ґойї це практично не позначилося. Вершиною її стало призначення майстра в 1795 р. директором живописного відділення Королівської академії Сан Фернандо. І хоча за станом здоров’я Ґойя був вимушений відмовитися від цієї посади, авторитет майстра був такий високий, що він лишився почесним директором живописного відділення.

Хоча складнощі 1790-х рр. не позначилися на офіційному статусі Ґоїй, проте, вочевидь, і після часткового одужання його психологічний стан був не найкращий. Відчай через особисті проблеми, спричинені невиліковною хворобою, посилювався суспільною кризою, крахом ідеалів юності, вигнанням друзів. У такій атмосфері після повернення до Мадрида у квітні 1797 р. Ґойя почав працювати над однією з найзагадковіших в історії графічного мистецтва серій — «Капричос» (у перекладі з іспанської — «фантазії, капризи»).

Головною темою «Капричос» є зло, що править людством. Воно постійно змінює свої обличчя, може дивитися на світ очима потворної старої звідниці та молодої красуні, що уважно прислухається до її порад, або матері, яка погано виконує свої обов’язки, чи невірної дружини. Хибні вчинки призводять до згубних наслідків. Жорстокість породжує ще більшу жорстокість, розпуста губить усіх, хто їй піддається, а судді нічим не кращі за підсудних.

В аркуші «Сон Розуму породжує чудовиськ» у серії вперше з’являються створіння диявольського світу. Тут варто завважити, що сама ідея приспаного Розуму, через який у світі панує зло, є суто просвітницькою. Але форми, у яких художник побачив цей образ, уже належать наступному часові — добі романтизму. Зло, за Ґойєю, є в серцевині світобудови. Ієрархія темних сил може нагадувати людську, у деяких випадках сприйматись як пародія на суспільні відносини, але не завжди можна чітко визначити походження зла, — і в тому, як жахливі потвори правлять світом, можна відчитати як страшні пророцтва, так і відчай художника від несправедливості життєустрою.