Яцек Денель - Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя

Батькова базгранина всюди обсипається, лущиться, відклеюється. На першому поверсі волога кожної зими підходить від землі, навіть там, на горі; оті на другому поверсі просто кришаться і розпадаються. Достатньо ляснути рукою — і на землю бризкають шматки тиньку та фарби. Не знаю, кому ця базгранина, врешті-решт, дістанеться і чи буде він її берегти, бо Кольменарес, здається, в цьому будинку не зупиниться, а рушить кудись далі, здираючи з мене і з наступного покупця, як спекулянт, ну, але хтось, мабуть, цим займеться. Або викличе якогось мазія, щоб по вершечках реставрував, або накаже зішкрябати, та й по всьому. Хоча, якщо Кольменарес знайде клієнта на цей будинок, то не через висохлі рештки виноградника — я дивився на них кілька хвилин з вікна; а колись же ж там був квітучий сад! — зотлілі заслони і стіни з сушеної цегли; а вже скоріше цим, оцим-во зацікавиться, цією базграниною.

Я спустився на перший поверх і в лівому нижньому кутку цієї картини з дідуганом, який поїдає дитину, побачив іще один підпис, непомічений, коли я позбувався решти — не знаю, як я міг його не помітити. Витягнув із кишені камізельки свій старенький складаний ножик, подарунок від дідуся, з майже цілком стертою позолотою, одним рухом відлупив фрагмент із написом: Javier Goya у Bayeu, pintor [20] Хав’єр Ґойя-і-Байеу, художник ( ісп .) , про всяк випадок роздушив його каблуком, щоб нічого неможливо було прочитати, і вийшов. Кольменарес уже піднімався на гірку в розстібнутому сурдуті; побачивши мене, він приклав руку до циліндра.

Ledig House, Омі, Нью-Йорк, 12.ІХ.2009 — Варшава, 17.VIII.2010

Сон розуму породжує чудовиськ (El sueño de la razón produce monstruos). Серія «Капричос».

«Сатурн» не з’явився б, якби не розвідка професора Хуана Хосе Хункери, який, пишучи на замовлення музею «Prado» книжку про «Чорні картини» Франсиско Ґойї, першим завважив, що знаменитий цикл фресок, вочевидь, був намальований кимось іншим. Ранні згадки про ці твори сумнівні: одна стосується якихось «капріччос і карикатур осіб, які його відвідували» (ймовірно, вони були знищені під час перебудови Квінта-дель-Сордо), а друга, відомий каталог Бруґади, була складена начебто знайомим Ґойї з Бордо і є — як довів Хункера — фальшивкою, оскільки містить слова, яких у тогочасній іспанській мові не існувало; він був написаний, скоріш за все, у шістдесяті або сімдесяті роки XIX століття, існує припущення, що Маріано Ґойєю, який завдяки цьому хотів вигідніше продати напівзруйновану віллу. Хункера теж припустив, що частина будинку, в якій намальовано фрески, була, вочевидь, зведена 1830 року, після смерті Франсиско Ґойї, з нагоди весілля Маріано, а ймовірним автором монументального циклу фресок був не хто інший, як таємничий син художника, Хав’єр, про якого нам майже нічого не відомо.

Тези Хункери були сприйняті з певною недовірою, щоб не сказати — з обуренням. У січні 2009 року у «Prado» визнали, що інший канонічний твір Ґойї, «Колос», насправді створений не ним, а, можливо, Асенсіо Хулією чи іншим епігоном художника. Отже, ймовірно також, що ми також дочекаємося атрибуції «Чорних картин».

На ймовірний багаторічний гомосексуальний роман Ґойї з Сапатером звернула увагу Натача Сесенья у своїй праці «Goya у Las Mujeres», але це помітно неозброєним оком після прочитання листів художника, редаґованих і перекладених Сарою Симмонс («Goya. А Life in Letters»). Чимало інформації я отримав також із біографій Ґойї Івена С. Коннела і Роберта Г’юза, з чудової книжки Джулії Блекберн «Old Man Goya», в якій розповідається про останні роки письменника, а також із ґрунтовного каталогу виставки в нью-йоркській Frick Collection, «Goya’s Last Works».

Уважні читачі можуть звернути увагу на розбіжності між тим, що іноді написано на екфразах чергових картин, і тим, що бачать на репродукціях. Це випливає з перемальовок і переробок, яких зазнавали «Чорні картини» — частина з них (наприклад, замальована сильна ерекція Сатурна чи обрізання широкої смуги порожнього простору за спиною «послужниці» в «Шабаші», що її видно ще на ранніх фотографіях Хуана Лауренте із зображенням фресок на стінах будинку) є справою рук Сальвадора Мартінеса Кубельса, котрий переносив на полотно, відновлював, а водночас переробляв усі фрески з Дому Глухого. Інші фраґменти (як, наприклад, роги над «Читачами» чи жалобна версія «Леокадії») могли бути перемальовані ще автором творів. Він також насправді створив банальні, ідилічні картинки, які зникли під шаром приголомшливих сцен, відомих нам нині як «Чорні картини».