Яцек Денель - Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя

Інший портрет короля Пляшки замовив якийсь депутат із Перу, який став мадридським радником; батько трохи крутив носом, але коли довідався, що Бонапарт від’їздить з усім двором до Андалусії і не з’явиться в його майстерні особисто, то наказав принести йому ґравюру з портретом і на раз-два відтворив її в медальйоні, а під медальйоном і над медальйоном — що кому до вподоби: ангели, Слава, що дме у сурму, Перемога із золотим вінцем, дівчина в короні як алегорія Мадрида з гербом на блискучому щиті — одне слово, увесь цей лиск і позлітку, що так подобається всім малим людцям, які присмокталися до владної цицьки.

Однак не встиг Веллінґтон зайняти Мадрид, старий борсук затер Бонапарта і написав на медальйоні Constitución . Він поквапився, бо Бонапарт невдовзі повернувся і треба було його знову малювати — його щастя, що знайшлася ґравюра з портретом, запорпана в купі паперу для розпалу в каміні. Не минуло й кілька місяців, як Веллінґтон розбив французького пияцюру під Віторією, і старий наказав Діонісіо, одному курдупликові з майстерні, замалювати Жозефа і знову написати там Constitución . Не встиг Фердинанд повернутися до Іспанії і знищити конституцію, як треба було видалити напис. Останнім там був саме жабоподібний Фердинанд, але, здається, вони знову збираються щось переробляти.

Мені здавалося, що він слабне — був глухий віддавна, але поволі почав також втрачати зір і мружити очі, коли схилявся над мідною пластинкою й уважно спостерігав за рухом різця. Доктор Арріета дав мені зрозуміти, що це не потриває довго. Як він помилявся…

Він буркотів дедалі частіше, правду кажучи, безперестанку — навіть мати втрачала з ним терпіння. Вона приходила до мене, до кутової кімнати, в якій я просиджував цілими днями — одягнений або розхристаний, у старому халаті — й розпочинала свою літанію нарікань на мою ледачість, на хворобу, на життя в домі, як у монастирі — але, водночас, із-під її слів проривалися тонни втоми та невпевненості. Вона ніколи відкрито не нападала на батька, але його вибухи злості, його невірність і постійні претензії до цілого світу всім були добре відомі.

Я лише раз почув від неї справжню скаргу; прийшов на Калле-де-Вальверде, батька не було, він поїхав на полювання, а може, малював десь за межами Мадрида, а вона вже другий день наводила весінні прибирання. Так, це було, вочевидь, під час весінніх прибирань, бо тільки тоді, раз на рік, батько погоджувався на прибирання майстерні, хоча після повернення ще протягом кількох днів було чути його гнівні стогони, прокльони, крики, коли він не міг знайти якогось пензля або різця; і справді, в цьому балагані завжди важко було що-не-будь знайти, але після прибирань він мав кого за це звинувачувати. Ми стояли в коридорі, біля дверей до майстерні, спостерігаючи, як служниця вимітає зсередини пил, грудки фарб, смужки ганчір’я та білий пил, що висів над підлогою малими хмарками.

«Усе через це, — буркнула мати, — через цей білий пилок». Я глянув на неї і запитав: «Що? Що значить усе?». А вона розгладила складку на рукаві й відповіла: «Ну, все. Похорони малих, викидні. Твоя слабкість. І інші речі, про які я навіть не хочу думати. Мій брат, а твій дядько Франсиско добре на цьому розумівся; насправді він був художником, але цікавився хімією, привозив книжки, навіть із Франції, і пояснював мені це, зрештою, твоєму батькові також, писав йому на папірцях, бо вже тоді… це було після того, як він приїхав з Кадиса, якимось дивом вилікуваний, але глухий… От тільки він на це не зважав. Олив’яні білила й цинобра. Цинобри тут стільки ж, що й у ліках, але білила, скільки тих білил ішло, арроба [13] Arroba — міра ваги (дещо відрізнялася, залежно від реґіону; кастильська — 10,4 кг) і об’єму (від 12 до 16 літрів). — Прим. автора . за арробою. Ти вже, мабуть, не пам’ятаєш, як батько працював над проектами ґобеленів для короля, це були великі полотна, завширшки в шість ліктів, чотири, п’ять, різноманітні, трьох хлопців наймали для їхнього розтягання, клеїння, ґрунтування, шліфування, повторного ґрунтування, повторного шліфування… Пил був повсюди, на полицях у кімнаті, усередині шухляд, у кухні на каструлях і сковорідках, що висіли на стіні, між тарілками, що стояли у буфетній шафці, всюди, всюди. Він ішов через коридори та кімнати, осідав, де хотів, потрапляв в очі, у волосся, в ніс, з ранку до вечора відчувався його запах. Тоді я думала, що це ще один тягар життя під одним дахом із художником, але ж я була до цього призвичаєна; коли маєш трьох братів-художників, то можна й чоловіка витримати. Лише згодом Пако мені сказав, що це отрута, що від цього вмирають на saturnismo [14] Saturnismo — сатурнізм, отруєння оловом. — Прим. автора . … Він наказав мені викинути всі мідні каструлі, в яких перетиралося олово, вішати мокру шматину на порозі майстерні, але хіба твій батько погодився б на мокру шматину на порозі, уявляєш собі це? Зрештою, він уже не працював із ґобеленами, його втомлювали ці спокійні сценки з танцями, парасольками, корчмами, такі великі полотна вже не були потрібні».