Маті Унт - Прощавай, рудий кіт

Аарне танцював з Едою вперше. Дівчина танцювала добре, тільки спочатку йому було трохи незвично. Незабаром вони станцювались. Аарне зрозумів, що затіяв нерозумну і небезпечну гру. Він намагався побороти себе, але даремно, адже поруч була Еда.

— Едо, я не хочу, щоб він дивився на тебе.

— Хай дивиться. Мені байдуже!

— Гаразд, хай дивиться…

Більше вони не розмовляли. Їм, власне, не було при що говорити. Аарне нічого не знав про Еду. І це було добре. Найкраще, як для одного вечора. Вони танцювали і мовчали, просто відчуваючи присутність одне одного і думаючи кожен про своє…

Вальс закінчився. Почалися колективні танці. Аарне не любив їх. Він сів поруч Корнеля і Андо. Корнель сидів спокійно, стомлено усміхаючись.

— Ну як, хлопці?

— А я сьогодні дістав п'ятірку з алгебри, — жартома похвалився Аарне.

— Оце чудо! Просто не віриться…

— А ви повірте, я тепер готуюся!

— Не вірю, — сміявся Корнель.

— Коли ж ви повірите?

— Тоді, коли закінчите школу.

— Он як… — Аарне настромив виделкою кубик гарбузного салату і сунув у рот. — Отже, ви не вірите, що я закінчу школу?

— Не дуже вірю…

— Поб'ємось об заклад!

— Добре, добре, — відмахнувся Корнель. — Знайшли про що сперечатися… Кожен учень повинен закінчити школу без усяких парі. Що ви збираєтесь робити далі?!

— Я ще сам толком не знаю.

— А ви, Андо?

— І я не знаю…

— Напевно, щось пов'язане з літературою?

— Ні, якщо вчитимусь далі, то на хімічному.

— Так, органічна.

Корнель не міг цього зрозуміти:

— Ви і хімія? Це неможливо!

— Хімія — галузь майбутнього.

— Тільки тому?

Аарне не чув, про що далі йшла мова. Він побачив Еду, яка танцювала з Тійтом. У Тійта була гарна статура, тримався він самовпевнено. Тійт щось говорив. На мить Аарне зустрівся поглядом з Едою, тільки на мить. Цей погляд не встиг ні про що сказати. Аарне намагався не дивитись у той бік.

— Як ви думаєте, що вийде з них так… років через десять? — спитав він, повернувшись до Корнеля.

— Думаю, вийдуть по-справжньому хороші люди.

— А у кого з них буде власний дім?

— Мабуть, у тебе, — підкусив Андо.

— Ні, я не вмію берегти гроші… А в тебе буде машина.

— Не знаю… А втім, я не заперечую… Ти, звісно, вважаєш, що це міщанство, правда ж?

Аарне трохи помовчав.

— Мені хотілося б мати машину тільки для того, щоб поїхати… звідси. Інколи так хочеться поїхати. Хоч на день… А ти, Андо, мрієш стати матеріально забезпеченою надлюдиною…

— «Ще з дитинства мені кортіло податися кудись далеко», так, здається, сказано у «Швейка»? — в'їдливо докинув Андо і, підвівшись, вийшов. Корнель подивився йому вслід і спитав:

— Образився? Чи треба було так говорити?

— Я не терплю!..

— Що?

— Ех! — Аарне махнув рукою. — Не вмію пояснити… Розумієте, отак і народжується «рожеве міщанство…»

Корнель усміхнувся.

Аарне встав, допив морс і запросив танцювати Еду.

— Що тобі казав Тійт?

— Ат, дурниці…

— Що?

— Він… сердитий на тебе.

Аарне закортіло побитися. Все одно з ким. Магнітофонна стрічка бігла, даруючи всім музику. Він стиснув руку Еди.

— Давай… підемо звідси.

— Аарне…

— Прошу! А то я збожеволію. Вони пішли до дверей. У коридорі стояв Тійт. Коли вони проходили повз нього, він кинув:

— Щасливої дороги…

— Всього найкращого, — відповіла Еда.

На вулиці було безлюдно. Теплий вітер шелестів у гілках дерев. На розі якоїсь вулиці Аарне зупинився. Він намагався ні про що не думати. Еда. Все перевернулося, все, все.

— Я люблю тебе, Едо.

Він вимовив ці слова і відчув, як усередині йому похололо.

— Я знаю це, Аарне. Давно знаю.

— Я завжди любив тебе, Едо.

Дівчина довго мовчала. Легкий вітерець бавився листям дерев.

— Ні, Аарне. Не можна мене любити. Тобі не можна, — озвалась Еда.

— Едо…

— Доброго вечора, — мовив хтось, і край дороги зупинився велосипед.

— Андо? Звідки ти?

— Просто так. Мені там набридло. Я взяв вдома велосипед, щоб провітрити голову…

«Він це зробив навмисне», — подумав Аарне.

— Ходімо назад, Аарне, — прошепотіла Еда.

Андо скочив на велосипед.

— Я ще під'їду до школи. До побачення!

Він зник у темряві. Аарне засумнівався: чи не привиділось йому все? А може, це був якийсь deus ex machina? [10] «Deus ex machina» — «бог з машини» — латинський вислів, що означає несподівану появу якоїсь дійової особи.

— Ходімо назад.

— Чого?

Аарне загородив Еді дорогу.

— Чого? Скажи.

Еда перевела подих: