Маті Унт - Прощавай, рудий кіт

— Так, розумію, — повільно мовив Аарне. — Вірте мені, будь ласка, добре?

Глянувши на Майю, він помітив, що та байдуже гортає якийсь журнал з малюнками. «Звісно, про що може розповісти ця картина людині, яка не любить музики?» — подумав він. Колись Майя байдуже знизувала плечима біля картин Чурльоніса. «Може, я надто прискіпливий?» Він усміхнувся до Лійгер.

— Ви в нас вірите?

— Так, мабуть, вірю, але… Боже мій, завжди були діти. Чому ж тепер діти прагнуть стати суспільною силою?

— Це так! — Аарне вдарив рукою по столу. — Мені подобається Осборн, подобається! Я хотів би протестувати так, як він!

— І я б протестувала, — усміхнулась Лійгер. — Але проти чого? Протест минає разом з молодістю…

Аарне розпалився.

— Ви питаєте, проти чого! Думаєте, що проти життя чи державного устрою? Ні! Я протестував би проти сонливості. Я стукав би по дахах і кричав, як Джіммі Портер: «Ей! Уявімо на мить, що ми люди!» Я сказав би: «Борімося проти кретинів!» Але… Я помітив, що відтоді, як це слово увійшло в моду, його найбільше вживають самі кретини! Треба примусити людей бачити, яким життям вони живуть! Чи не є це одним з завдань художника?

— Можливо… — замислено мовила Еста. — Про що тільки ви не думаєте… Ми набагато старші од вас, і то не забиваємо свої голови такими речами…

— Нам дуже легко все дістається, — відповів Аарне.

Лійгер встала.

— О Майєчко, вам, мабуть, скучно… Ми говорили про дурниці і захопились…

— Ні, мені не скучно…

— Котра година? — спитав Аарне.

— Посидьте ще. Тільки пів на десяту.

— Ні, нам треба йти.

Біля порога Аарне зупинився і сказав:

— Мені подобається сперечатися з вами…

— Мені теж, — відповіла Еста Лійгер. — Приходьте до мене, а то я ще постарію…

— Ти нудьгувала?

— Ні. Правда, ні. Але…

— Що «але»?

Аарне взяв Майю під руку.

— Аарне, я не підходжу… Я… розумієш?

— Ні.

Аарне зупинився. Зупинилася і Майя, уважно дивлячись на нього.

— Ми дуже різні…

Вона притулилася головою хлопцеві до плеча. Її волосся торкнулося щоки Аарне.

— Ми дуже різні, Аарне, — повторила Майя.

«Жахливо, але це правда», — подумав він. Однак примусив себе сказати:

— Облиш цю розмову! Звідки ти взяла, звідки?

— Знаєш… Я слухала вас і… заздрила. У вас є думки…

— А у тебе немає, чи що?

Майя нічого не відповіла. Аарне насилу стримався, щоб не сказати їй щось образливе… Майя не мала прана заздрити…

Він довго пояснював їй це.

Дівчина слухала і, здавалося, з усім погоджувалась. А потім сказала:

— Повір, Еда набагато краща за мене…

Аарне здригнувся. Він не міг одразу зібратися з думками. За хвилину прошепотів:

— Еда… Чому? Чому ти саме про неї сказала?

— Просто так… Я знаю.

— Що?

Майя опустила голову і вперто мовчала.

— Думаєш, я її люблю?

— Але міг би любити, правда ж? Вона розумна!

Аарне розізлився:

— Ти дурна.

— Це правда, — згодилася Майя.

— Перестань! Хочеш довести, що ти справді…

— Більш нічого мені не лишається.

«Ми говоримо нечемності одне одному, — думав він. — Як воно сталося?..»

— Майю!

Він схопив дівчину і рвучко трусонув. Може, хотів збудити в ній нове життя?

— Майю, тебе цікавить мистецтво? Чесно?

Очі дівчини налилися сльозами, і вона кивнула головою.

— Якщо тобі доведеться вибирати: я чи мистецтво, кому ти віддаси перевагу?

— Тобі, — мовила Майя.

Аарне дивився на неї і думав. «Боже, вона ж нічогісінько не хоче. А я обіцяв їй новий світ… Аарне, ти не маєш права здаватися!»

Всю дорогу почуття тривоги не покидало хлопця.

Двадцять п'ятого квітня відбувся класний вечір. Корнель дав на це дозвіл — чому б випускникам разом не посидіти передостанній раз за столом, потанцювати?

Сидіти за столом і пити… морс? Деякі хлопці, серед них і Тійт, вирішили інакше. Про це свідчив міцний запах коньяку. Мабуть, Тійт збирався щось організувати. Але що він планував?

Спочатку було тихо, тільки брязкотіли ножі та виделки. Гамір зчинився тоді, коли Харрі ненароком зачепив ліктем склянку з морсом, і вона вдрузки розлетілась на підлозі. З цієї миті настрій піднявся, хтось заспівав, Тину ввімкнув магнітофон. Танцювали. Сміялися. Жартували.

Аарне незчувся, як опинився біля Еди і, вклонившись, запросив її до танцю. Еда підвелася. В ту ж мить Тійт брязнув ножем об тарілку.

Грали старовинний сентиментальний вальс — повільний, сумний, тужливий. Такий вальс може вивернути душу людини. Танцюючи, Аарне помітив, що Тійт пильно стежить за ними. Волосся Тійта було скуйовджене, очі блищали від злості.