Юрій Винничук - Цензор снів

За цим столом теж сиділи Кисілеві аґенти, тут їх було більше, мабуть, що й з десяток. Хоч і як вони намагалися виглядати так, аби не виділятися з-поміж гостей, все ж на моє набите око все то були типові шахраї, які навіть зодягнувши анцуґ з камізелькою і почепивши дзиґарок на ланцюжку, поводилися по-простацькому, інколи їх видавала мова, і тут камізелька не допомагала. Ліщинського не було, він крутився біля бару.

— Баші ставки, прошу, пані й панове! — промовив круп’є.

Я привітався з ним і сказав:

— Для початку поміняйте мені сотку на десятизлотні жетони.

Круп’є, що мав перед собою цілу купу банкнотів і кілька стовпчиків жетонів, кивнув і дав мені десять жетонів. Беручи їх, я вдав незграбу і частину впустив з руки. Жетони впали на килим біля першого круп’є, який пильнував коліско. Я зігнувся за ними і при цьому мигцем зиркнув на праву ногу круп’є, відтак підвівся і поставив на 13 п’ять жетонів. Над столом пролинув тихий гомін. У таких випадках, коли хтось демонструє свою самовпевненість, ставлячи на одне число наперекір дуже малій імовірності, що кулька зупиниться саме там, окремі забобонні газардисти роблять так само. Особливо це стосується новаків, яким здається, що такий самовпевнений грач знає щось таке, про що вони й не здогадуються. Інші, обережніші, клали на червоне або чорне, парне або непарне, або за лінією для ставок.

— Ставки закінчені! — промовив круп’є. — Ставок більше не приймаємо! Більше не приймаємо!

Він одною рукою розкрутив коло, а другою кинув у заглибину кульку в тому ж напрямку, в якому крутилося коло. Запанувала мертва тиша, чулося тільки тарахкання кульки. Ось вона піднялася з заглибини до ебенового пружка, на мить завагалася, потім опала знову на діл, а тоді ще крутнулася і врешті почала гальмувати. В цю мить я знову вдав нездару і, підкидаючи жетони на долоні, впустив одного між пальці на килим лише для того, щоб знову глянути на праву ногу круп’є, а відтак хутко випрямитися. Кулька зупинилася, хвильку погойдалася, а тоді скочила в дучку з нулем. Півсотні гравців випустили з грудей затамоване повітря. Круп’є не квапно сгріб гроші до спеціальної прорізі на самому краю столу.

В цю мить я роззирнувся і побачив огрядного чоловіка з цигаркою в товстих губах, він дивився на мене примруженими очима. Ліщинський, помітивши цю сцену, зробив несміливий рух, можливо, маючи намір нас познайомити, але чоловік його випередив. Він сам підійшов до мене, простягнув руку і вимовив крізь зуби:

— Кисіль. Завжди приємно побачити нових гостей. Хто вас привів?

Він продовжував мружити очі, в яких не світилося для мене нічого доброго, але тут втрутився Ліщинський.

— Прошу познайомитися, Стефан Шуберт, мій родич.

— Он воно як, — похитав головою Кисіль. — А я вже, було, подумав... що ці діряві руки належать комусь іншому...

Ліщинський здивовано поглянув на нього, я усміхнувся і сказав:

— Хвилювання, знаєте, з незвички...

— Так-так, звісно... на початках таке буває...

Він пихнув димом і повільно відійшов. Я видихнув напруження. Ліщинський поплескав мене по плечах:

— Щось ви зробили таке, що викликало його увагу.

— Нічого поганого. Двічі впустив жетони на килим.

— О-о, зі мною це було не раз. Не переймайтеся. Ходімо до бару.

— А ви вже не граєте?

— Я свою сотку програв і на цьому заспокоївся.

— Але я ще свою ні. Поставлю востаннє.

— О, то я пропустити не можу.

Ми підійшли до столу, я зайняв місце праворуч від круп’є і поставив усю решту жетонів на сімку. Цього разу у мене прихильників не виявилося.

— Ви дуже необачні, — покрутив головою Ліщинський.

Я стенув плечима.

— Ставки закінчені! — промовив круп’є. — Ставок більше не приймаємо! Більше не приймаємо!

Тепер я не зводив очей з його рухів і не дивився на коліско. Другий круп’є, як і за першим столом, не стояв непорушно, а весь час метушився, відволікаючи увагу від першого круп’є. А той у принципі нічого недозволеного не робив, а лише намагався намацати щось правою ногою під килимом, однак йому це не вдавалося, бо увесь час наштовхувався на мою ногу. Він починав виразно нервувати, аж впрів, бідачка. Врешті не витримав і посунув, вибачаючись, на мене всім тілом, мовби йому забракло місця. Я змушений був прибрати ногу. Кулька завершувала своє кружляння, і коли вона заскочила на чорне, я насмішкуватим поглядом зиркнув на круп’є. Він відповів мені поглядом далеко не дружнім. Щось я їм напсував.

Несподівано в поле мого зору потрапила Ріта, вона стояла біля колони, оплетеної орхідеями, з келихом шампанського, і сама була, мов орхідея, і вуста її були, мов орхідея, і квітка орхідеї яскріла в її волоссі. Я вибачився перед Ліщинським і підійшов до дівчини.