Юрій Винничук - Цензор снів

— Два бенедиктини, — замовив він і почав мені пояснювати, спершись на шинквас: — Тут маємо стіл. Тут є чорне, себто noir, ліворуч. А це червоне, себто rouge, праворуч. Посередині сидить крупик... то так ми називаємо круп’є. Так от, крупик з кожної з шести добре вимішаних колод роздає по одній карті спочатку ліворуч на чорне. Очки в сумі повинні мати 31 або найближче до цієї суми. Однак не вище, бо то вже перебір. Припустімо, що крупик виклав 31. Тоді каже: «Раз!» і роздає праворуч на червоне. Тут усе зрозуміло?

— Так.

— Добре. Тепер припустімо, що він викладе туза — це одне очко, потім фігуру — це десять очок, далі сімку, ще одну фігуру, чвїрку, трійку... — Ліщинський вмовк і замислився. — Холера! Скільки то лягло на червоне?

— Тридцять п’ять!

— І то є зле. Крупик вигукне: «Чотири! Чорне виграє!» А «чотири» тому, що це сума перебору. Тридцять п’ять мінус тридцять один. Це просто, не? Кладете свою ставку альбо на чорне, альбо на червоне, все їдно. Але, щоправда, завше є можливість того apres.

— А то що таке?

— Ну, то коли на червоне і на чорне припаде однакова сума поверх тридцяти одного. На щастя, це буває дуже рідко. Але тоді казино загребе всі гроші. Просто, як двері, нє?

— Куди простіше.

Rouge et noir була грою для банку дуже вигідною, при роздаванні карт з шести колод однакова сума, себто apres, мусила припадати частіше, аніж гравці, задурманені газардом, це собі усвідомлять. Казино таким чином взагалі не ризикувало.

— Але моя гра — то рулетка, — сказав Ліщинський, — нині їм розіб’ю банк, щоб я тріс.

Ми допили й подалися до гральних столів. Всього тут було два столи, кожен з яких мав зо шість метрів довжини, заокруглений на рогах і покритий зеленим сукном з кольоровими латками для означення ставок. Стіл для rouge et noir мав великий червоний трикутник на одному краю і чорний — на другому. Біля кожного столу один круп’є сидів, а другий стояв, тримаючи дерев’яні грабельки на довгих руків’ях.

Ліщинський махнув мені рукою і подався грати в рулетку, я наблизився до столу rouge et noir, довкола якого тісно скупчилися переважно чоловіки у вечірніх убраннях. Круп’є окинув пильним оком стіл, пересвідчився, що червоне і чорне вкриті білими жетонами означеними від 5 до 100 золотих і, хутко перетасувавши карти, почав роздавати на чорне. Я підступив ближче, пильно стежачи за його спритними рухами. За першим разом я не помітив чогось незвичного, зате помітив причину моєї неуваги. За столом позірно панувала напружена тиша, однак поки перший круп’є тасував карти, другий весь час метушився — то підправляв стопки жетонів, щоб були рівнішими, то знімав невидиму порошинку зі столу, а при цьому кидав півголосом знайомим гравцям невинну фразу — все це разом відволікало увагу. Однак, коли круп’є тасував карти вдруге, я помітив, що насправді він їх не тасує, а повертає в тому порядку, в якому вони лежали. Коли він перевернув усі розкладені карти догори картинкою, сума вийшла 37.

— Шість! — виголосив круп’є. — Гра переходить на червоне!

Якийсь дідок, з вигляду ще австрійський емерит у чорній камізельці, стис кулаки й затримав подих, його сусід з закрученими догори вусиками смикав борідку і бурмотів: «Червоне... червоне має бути... я знаю...» Круп’є перевернув розкладені карти: винова краля, хрестовий митусь, серцева десятка. Кожна з цих карт мала 10 очок. Круп’є завагався, ковзнув поглядом по гравцях, тоді перегорнув хрестову вісімку: «Сім! Чорне виграє!»

Дідок заплямкав товстими вустами і підвівся з крісла, сусід його вхопив за маринарку і посадив назад. Я уважно обстежив усіх, що були за цим столом, і міг би закластися, що п’ятеро-шестеро з них належали до Кисілевої банди і лише грали роль газардистів, як і той сусід емерита. Вони тільки тим і займалися, що під’юджували гравців, забалакували їх, частували й розповідали байки про фантазійні вигри, свідками яких їм довелося бути.

Я підійшов до столу з рулеткою, саме завершилася чергова гра і пролунав чийсь приглушений окрик розпачу, жетони захрумкотіли під грабельками. Тут було ще більше людей, одні сиділи, інші стояли за їхніми спинами, спершись на бильця крісел. Лакеї безгучно сновигали в різних напрямках, розносячи таці з напоями. Перед кожним з гравців був невеликий стовпчик жетонів. Ця рулетка була доволі дивною, бо мала не тільки дучку з нулем, але й з подвійним нулем. Коли коліско зупинялося, і кулька западала в дучку, означену нулем, банк вигравав усі ставки. А що ж чекало гравців у випадку з подвійним нулем? Лишалися без штанів?