Юрій Винничук - Цензор снів

«Віденська» завше була чимось більшим, ніж просто каварнею, вона була поняттям географічним, ба більше — серцем Львова, тут сполучалися всі його артерії, а відколи з’явилися трамваї, то вузловою станцією завше була зупинка «Каварня Віденська». Коли львів’яни домовлялися про здибанку, при слові «Зустрінемося...» спливали в уяві тільки два пункти — «Віденська» і пам’ятник Собєському, і обидва ці пункти містилися поруч.

«Віденська» завше була чимось більшим, ніж просто каварнею, вона була поняттям географічним, ба більше — серцем Львова

В каварні було людно і гамірно, навіть той останній покій з боку вулиці Кілінського був заповнений, а любителі більярду мусили задовольнятися значно меншим простором, ніж раніше. Цей покій становив окрему резервацію і слугував для різних оборудок, тут легко можна було відрізнити службовців-емеритів з австрійської доби, яким ніколи не бракувало грошей на чорну каву, від купчиків чи урядників. Всівшись за столики, емерити відразу напинали газети на ручних тростинових тримадлах [66] Тримадло — дерев’яний пристрій, в який закладали газету і тримали її однією рукою. , поринаючи в світ політики, скандалів і пліток, чи брали том енциклопедії Брокгавза, що в повному комплекті красувалася на стелажі. Тут враховували ще певні рештки дистанції, відповідно до давніх становищ і рангів, якими під час вітання і коротких перелітних розмов з педантичною точністю вони титулували себе: «hofrat», «kaiserlicher rat» — «пан райця», «пан надрайця». То були все старі, часом дуже старі добродії за гербаткою з молоком або за кавою, яку подавали віденським способом в альпакових дзбаночках і в маленьких з масивними стінками філіжанках. Тут ще можна побачити витончених панів зі старанно виплеканими бурцями [67] Бурці — бакенбарди. , які у своїх чорних камізельках і білих сорочках під чорними шлюсроками [68] Шлюсрок — парадна маринарка, блюзка. скидалися на ластівок, виструнчених ексдостойників з гумовими сторчовими комірцями-краватами, що защіпалися на карку, і гумовими «рольманкєтами» [69] Рольманкєти — манжети. , що визирали з-під рукавів, та з цвікерами в металевій оправі, хоча й без шнурка, але ще із кілечком від шнурочка. Під столами можна було помітити чорні черевики з довгими шнурівками, кількаразово обкрученими довкола ноги у кремовій шкарпетці, і білі тасемки, що звільна звисали з-під старанно підсмикнутих ногавиць.

А те, що сюди вчащав колишній директор цісарської, а згодом і польської поліції Юзеф Райнлендер, жодною мірою не хвилювало різноманітних аферистів і шахраїв, як і короля злодіїв Пінхаса, з яким завжди можна було домовитися про повернення вкрадених речей у його приймальний день — четвер.

Як виглядає Ліщинський, я знав зі слів Казя, але панків з тоненькими акуратно підрізаними вусиками і з цвікерами на горбатому переніссі було кілька. На щастя, хтось звернувся до одного такого добродія «Пане Арнольде!» Пан Арнольд стежив за картярами за одним із восьмикутних столиків з тірольського мармуру. Гра в карти на гроші у громадських закладах заборонялася, але грачі завжди знаходили спосіб обійти заборону. Ці, наприклад, грали в покер на цигарки, а кожна цигарка замінювала один золотий. Картярів було четверо, а довкола них зібрався цілий тлум, усіх опанував незлецький газард, раз по раз спалахував голосний сміх. Пан Арнольд разом з іншими робив ставки на картярів, голосно коментував гру і часом тихо лаявся. В один із моментів я помітив, що добродій, який вигравав останні рази, час від часу зиркає на протилежний бік столу, де один із спостерігачів то потирав бороду, то підкручував вуса, то морщив лоба, то облизувався, то кліпав. Я такі хитромудрацїї добре знав з казина, а опісля надивився на них у тюрмі. Усі ці знаки повідомляли, у кого яка карта. Я нахилився до пана Арнольда і шепнув йому, аби звернув увагу на цю парочку. Ліщинський здивовано зиркнув на мене, але послухав, хвилю спостерігав і незабаром виразно захвилювався. Відтак відійшов до бармена, щось йому шепнув, і ось до компанії спостерігачів приєдналося двоє ґевалів, вони не довго крутили головами туди й сюди, а хутенько підхопили за руки обох шахраїв і повели у службові приміщення. Пан Арнольд пояснив усім, хто був свідком цієї сцени, що тут трапилося, і додав, поплескавши мене по плечах, що завдячувати маємо не кому іншому, як цьому молодикові. До мене потяглися руки картярів та газардистів, усі вони заборгували шахраєві добрячі суми, і я, можна сказати, порятував їх, тому не диво, що вони вирішили мене навперебій частувати.