Юрій Винничук - Цензор снів

— Шо там? Тре шось тойво... помогти?

— Нє. Все люкс. Піду ше до тих цесарок на балак, а ти замовляй, нинька гуляємо.

Кулюс пішов за наш столик, а я почвалав до столика з кралями. Нони з нетерпінням чекали появи героя. На їхній подив, ним виявився я. Треба було бачити їхні очі, як вони неймовірно розширюються в міру мого наближення. Я сів поруч і сказав:

— Нусю, я з Тоніком розмову закінчив, і ми порозумілися. Тепер буде розмова з тобою. Віддай мене гроші.

— Де Тонік?

Її очі сполохано стріляли по залі. Крім Тоніка тут міг бути ще хтось, кому вона могла пожалітися на мою невиховану поведінку, та я не став чекати, поки вона знайде його, і, наступивши їй мештом на ногу, просичав:

— Давай гроші.

З кишені я витягнув ножика, підніс до її грудей і натиснув. Лезо вискочило і зупинилося якраз біля ямочки між персами. Вона Здригнулася.

— Пізнаєш, чий ножик?

Її колєжанка сиділа, як мумія, і тільки кліпала здивованими очима. Я узяв з Нусиних колін торбинку і висипав усе на стіл, серед купи різного бабського мотлоху завалялося й кілька сіреньких папірців з зображенням кучерявої панночки. На око понад дві сотні. Я згріб їх і сховав до кишені. Грабуй награбоване — десь я чув такий вираз, і він мені пасував сюди, як влитий.

— Ну, все, — підморгнув я кралям. — Продовжуйте розважатися.

По тих словах я повернувся до Кулюса, який встиг зробити нове замовлення.

— А шо, — спитав він, — маєш швайнери? [61] Швайнери — гроші.

— Маю. Ніц собі не шкодуй.

За кілька хвилин до зали ввалився воскреслий Тонік зі своїм пожмаканим виглядом і мокрими плямами на маринарці. Він не мав жодних шансів на успіх у порядних пань, але кралі, з якими він приперся, належали до сфери постільного сервісу, і на такі дрібниці уваги не звертали.

З-за іншого столика з цікавістю стежили за тим, що відбувалося між нами. Помітивши на собі насмішкуваті погляди, Тонік втягнув голову в плечі, впав на крісло і сказав колєжанкам щось коротке і нервове. Нуся показала свою торбинку і, видно, призналась у великій фінансовій нестачі. Гніву Тоніка не було меж. Він кидав на мене полум’яні погляди і стискав зуби. Якби не музика, мабуть, чути було б, як вони скриплять. Врешті рвучко встав і вийшов. Ми продовжили свої посиденьки, не підозрюючи, що історія з Тоніком і повіями ще не завершена. Десь так за півгодини Тонік з’явився у супроводі ще двох биків, вигляд яких викликав у мене глибокий смуток. Коли вони рушили в нашому напрямку, я штурхнув Кулюса і сказав:

— Зараз буде не зла кампа.

Кулюс підвів голову і прижмурив очі. Тонік виступив уперед і проскрипів:

— Гроші вернути і вийти!

— Пізно, — відповів я, — ми їх пропили.

— Ну, зараз ви дізнаєтеся, хто такий Тонік! — і махнув тим бицюрам.

Та коли вони підступили ближче, стискаючи п’ястуки, раптом один з них розплився в широкій усмішці:

— Кулюс! Най мене нагла чорна кава заллє! Та то ти!

— Та йой! — зірвався на ноги Кулюс. — Та то ти! Пурцель! — І до мене: — То Пурцель! Сидів-єм з ним колись.

А Пурцель до свого кумпля:

— То Кулюс! Колєсь на умор!

Далі вони обнімалися, а Тонік на очах здувався, випускаючи з себе весь бойовий дух, аж поки й геть не зник з очей, а ми посадили коло себе тих двох і файно погостилися. А коли пізно ввечері збиралися йти, мене поманив пальцем той, що я його взяв за шефа. Я підійшов, а він затягнувся папіросою на повні груди, випустив дим і хрипким голосом проказав:

— Сядь. Маю до тебе балак. — Говорив він тихо й спроквола: — Я спостерігав за тобою і бачу, що маєш не злих колєсів. І сам не даєш си в шклянку наплювати. Я є Казьо Пріма, чув про мене?

Я ледь не впрів: Казьо Пріма! Той самий, що має цілу банду, тримає газард, курвів, шпірітус і ще бозна-що. Про нього мені не раз доводилося чути, особливо в тюрмі.

— Но йо, чув, — сказав я.

— Файно. Прийдеш завтра до мене вполудне на Соснову.

— Який нумер?

— Нумера нема. Але відразу впізнаєш. Прийди, а я тобі дам файну роботу. Вигідну. На Глянц.

Я кивнув. Дівчина дивилася на мене якимсь таким трохи глумливим поглядом, а може, мені здалося, але, коли я зиркнув їй в очі, вона погляд відвела. В цей час Кулюс уже обнімався з кумплями, відтак ми вийшли в ніч, свіже повітря затанцювало в нас на язиках. Я пішов спати до Кулюса. Вранці я розповів, що маю в полуднє піти до Пріми і, може, якраз дасть роботу.

— Пріма? — похитав головою Кулюс. — Може, й дасть, але то буде цвана [62] Цваний — зухвалий, нахабний, непевний. робота. Не знаю навіть, чи тішитися.