Юрій Винничук - Цензор снів

Мою увагу привернула компанія за столиком неподалік. Вони щойно розсілися, але кельнер миттю до них підлетів і затріпотів невидимими крильцями. Я відразу в одному з них розпізнав шефа. От є така порода людей, що глянеш — і відразу зрозуміло: це шеф. То був огрядний чоловік середнього віку, на правій руці в нього зблискував золотий масивний сиґнет. Краля, що сиділа поруч, була молода й приваблива, точніше чарівна. В її обличчі було щось таке невинно-дитиняче, що ніяк не пасувало до товариства цього грубаса. Особливо ця усмішка і ямочками на щічках. Третім був бульдог, звісно ж не пес, а чоловік, однак зросту добрих метр дев’яносто і широкий, як шафа, з його мовчазної поведінки можна було здогадатися, що і функції він виконував винятково бульдожі.

Ми з Кулюсом ліниво жували вечерю і цмулили коньяк, на нас ніхто не звертав уваги, ми сиділи в закутку зали, яка й так погано освітлювалася, бо більша частина жарівок чомусь не працювала, але водночас я стежив за всіма, хто заходив до ресторації, і моя впертість була нагороджена, незабаром я таки діждався свого. До зали увійшла цікава трійця: митусь [57] Митусь — валет. і дві кралі. В одній з них я ледве упізнав Нуську, вона була у вечірній сукні й з доладною зачіскою. Вочевидь, цього разу працювала під дорогу цукерочку. Її колєжанка зовнішністю не поступалася, зате їхній кавалер особливою інтелігентністю не вирізнявся, а його писок свідчив, що остання книжка, яку він прочитав у своєму житті, називалася «Буквар».

До них теж відразу поквапився бармен і щось довірливо зашепотів, ледь помітно киваючи в наш бік. Уся трійця зацікавлено, навіть не приховуючи свого нахабства, подивилась на мене. Вони відверто насміхалися. Ще би! Такі лопухи, як я, мабуть, не щодня трапляються. Та я не зрадив жодних ознак, що упізнав Нуську і цмулив свій коньяк. Ще мій час не настав, я чекав відповідної нагоди. І вона настала. Разом з музикою. Я перехилив келишок і попрохав Кулюса дивитися, коли я виманю того фацета з зали, чи хтось іще не вийде за нами, а якби вийшов, Кулюс мав підстрахувати. Відтак я сміливо рушив до їхнього столу.

— Чи можу запросити вашу панну? — запитав я, киваючи на Нуську.

Нуська сполохано зиркнула на кавалера, той ліниво підвів здивовані очі, мовби почув голос балакучого фіґуса, поплямкав і видушив:

— Дуй звідси, франю. Не про пса ковбаса, не для тебе краса.

— А я вже оплатив цю красу. І, гадаю, на місяць уперед.

— Шо таке? Шо ти тут заливаєш?

Його пика почала робитися злою, хоча ця злість була радше награною, бо він просто хотів мене налякати.

— Ґоґусь [58] Ґоґусь — франт, модник. , — звернувся я ввічливо до нього, і знав, що таке звертання його просто вб’є, бо нема гіршого, як на хлопа, який вважає себе муровим, сказати «ґоґусь», — я таких піциків звик душити, як мокриць. Ця твоя шльондра з’юхтила [59] З’юхтити — вкрасти. в мене триста золотих. І вона мені їх поверне, будь певен.

— Шо? Ти — кого ґоґусьом назвав? — він уже закипав, як чайник, все в ньому клекотіло, а мені якраз цього й хотілося. Йому, певно, давно не доводилося чути щось подібне та ще й при кралях, а понадто від такого фацета, як я. Він підвівся і прошипів: — Ану, вийдемо.

При цьому шарпнув мене за руку, але я руку висмикнув:

— Спокій, ґоґусь.

Ми вийшли з зали і спустилися до кльозетового покою. Миршавий чоловічок перед дзеркалом слинив свої штири пірка [60] Пірка — пір’їнки. на лисині.

— Ану киш звідси! — гаркнув мій новий знайомий, і чоловік квапливо вивітрився. — Ну, ти шо — такий муровий?

Він підступив до мене так близько, що мені в ніс вдарив запах перегару і тютюну. Я усміхнувся. Таких дешевих акторів я надивився в тюрмі досхочу, на ділі вони були нікудишніми — уміли щось пашталакати, але, коли їх били головою об стіну, втрачали усю рішучість.

— Ти на кого наїхав? — крутив він свою нудну катеринку. — На Тоніка? Та Тонік тобі зябри вирве і в гівно запхає, ясно?

Отже, його звати Тонік.

— Дуже приємно, — сказав я і врізав йому під дихало кулаком.

Тонік жадібно засмоктав повітря і перегнувся, як складаний ножик, його шия аж просилася для удару ребром долоні, і він його отримав. Я бив не сильно і не збирався вирубувати надовго, але, обмацавши його кишені, виловив гаманець, а в ньому понад триста золотих, які переселилися до моєї кишені, дрібні я залишив. Порожній гаманець поклав йому назад у кишеню. В маринарці в нього я знайшовся ще непоганий ножик з лезом, яке вистрибувало при натисканні кнопки. Він мені теж згодиться. Я узяв Тоніка за комір, затягнув до кабінки та зачинив двері. Він все ще не подавав ознаків життя, але більше мене не цікавив. У цей момент зазирнув Кулюс.