Юрій Винничук - Цензор снів

— Привезли іспанські вина, прошу пана, — повідомив кельнер. — З нагоди такої великої перемоги. Наші розгромили їх під’ Курськом ущент.

Він радісно скалив зуби і, мабуть, встиг закропити й сам цю подію.

— Я чув, що ти в них маєш добру славу, — сказав Осип, коли ми розлили вино й випили.

— Як тобі сказати. Взяли мене за яйця. Шантажують родиною. Сам би я знав, що робити. А так... А ти де?

— Не знаю, чи й казати тобі. Ти ж тепер по той бік фронту.

— Що ти мелеш? Я не на фронті. Я лише інструктор у аероклубі.

— Не тільки. Ще час від часу літаєш кудись.

— Ти звідки знаєш?

— Та ми дещо знаємо.

— Ми — це хто?

Осип нахилився до мене через стіл і промовив:

— ОУН. Чув?

— То ти там?

— А де ж мені ще бути. Займаємося формуванням української дивізії.

— Для німецької армії.

— Ні, для незалежної України. Зараз добровольці перебувають на вишколі.

— Я знаю. Бачив парад.

— Німці нарешті зрозуміли, що мусять залучити й нас, — сказав він, роззирнувшись. — Зараз п’ють за перемогу під Курськом, але то була тяжка перемога.

— Гадаєш, врешті переможуть вони?

— Якщо не будуть ідіотами.

— Однак Гітлер ідіот.

Осип закурив і відкинувся на спинку крісла.

— А як твоя боксерська кар’єра? — поцікавився я.

— Могла відбутися... але не відбулася... Я двадцять чотири рази перепливав на кораблі Атлантичний океан, і в Нью-Йорку ми стояли часом тиждень-два, то я знічев’я брав учать у боях. Якось, коли нокаутував боксера Гавлічека, за мене вхопився легендарний боксер Бенні Леонард і почав тренувати. Але в мене був контракт з торговим флотом, і я в 1939-му мусив повернутися до Ґдині. А тут війна. Ми боронили порт, скільки було сил, та врешті довелося здатися. Я потрапив у німецький полон. Але пофортунило. Німці упізнали Віллі Хому та й випустили. А коли оголосили набір до дивізії, я відразу зголосився. — Хвильку помовчав, відтак знову нахилився до мене. — Мені потрібна твоя допомога. У концентраку опинилося троє наших. Треба їх вирятувати.

— Яким чином?

— Є спосіб. Директор цієї ресторації постачає туди обіди для офіцерів і час від часу обслуговує бенкети. Що, якби він, повертаючись назад, зміг вивезти ще трьох осіб?

— Там на в’їзді в концентрах і на виїзді всіх перевіряють за списками.

— Власне, що ні. Записують лише кількість осіб, які в’їхали і які виїхали. Отже, має приїхати до Львова такий собі Мурнау. Пригадуєш?

— Ріхтер? Наш кумпель?

— Тепер це велика риба. Групенфюрер СС.

— Он, як. Далеко пішов.

— Авжеж. Має великі заслуги на Західному фронті. Тепер його перекидають на Схід. Так от — він повинен провідати Янівський концентрак. Буде, звісно, бенкет. Тебе, мабуть, теж запросять, якщо вже ви з Краухом такі друзяки, — Осип при цьому підступно усміхнувся. — Все, що треба, це аби Андреас спорядив не два, як завжди, а один автобус з персоналом і харчами. Другий автобус ми виведемо з ладу. Таким чином, цей автобус зможе відбути ще один рейс за продуктами. Коли він виїде, там буде водій і троє втікачів у кухарському вбранні. Назад автобус прибуде знову з водієм і трьома людьми.

— В кухарському вбранні? — засміявся я.

— Ні. Автобус виїде перед перезмінкою вартових, яка відбувається завше о четвертій пополудні. Ті, що займуть стійку опісля, не будуть знати, кого було випущено. Отже, буде троє інших людей. Бенкет заплановано на шосту. Гості прибудуть о третій, бо їх ще чекає екскурсія і гарячі промови керівництва концентраку. Ріхтер хоче розвідати, на яку кількість совєтських полонених можна розраховувати у випадку оголошення мобілізації до армії Райху.

— Чудово. Але в сумі, коли автобус після бенкету покидатиме концентрак, з’ясується, що людей на троє більше.

— Отут є невелика проблема.

— Що ти не кажеш! Досі йшло все так гладко.

— Потребуємо трьох людей, які покинуть концентрак після бенкету окремо від персоналу ресторації. Двох я знаю, — Осип підняв келих, подивився мені в очі з неприхованим тріумфом і випалив: — Ти й Ірма.

Я не міг надивуватися його фантазії.

— Не переживай, — потішав Осип. — Ти просто вигадаєш причину, щоб не їхати з усіма. І приїдеш другим рейсом, а тоді приєднаєшся до екскурсії. Наша людина підкаже тобі, куди йти.

— Твій чудовий план може луснути, якщо мене на бенкет не запросять.

— Ха! Я й про це подумав. Ріхтер прилітає о десятій ранку на Скнилів. А ти уже там і зустрічаєш його з радісними обіймами. Невже він не запросить старого друзяку?

— Тоді, може, й ти підвалиш?