Юрій Винничук - Цензор снів

Уся перська делегація зайняла 76 покоїв. Для самого шаха наготували три покої: вітальню у сецесійному стилі, їдальню — в перському, а ліжко встановили низьке, широке і квадратове. Бо, видно, у сні любив шах катулятися. На сніданок шах їв яйця і пив чай з чорним хлібом, який йому дуже смакував. На другий сніданок шах їв страву з баранини. Для приготування страв для шаха і його супроводу працювало щодня 12 кухарів. За триденне перебування шаха і його почту пан готеляр Бжезіцький виписав рахунок 48 тисяч корон. Відповідальний за розрахунок обурився і сказав, що це дуже дорого, і якщо пан Бжезіцький буде так рахувати, не отримає від шаха жодної відзнаки. На це пан готеляр відповів, що має в дулі будь-які відзнаки, а воліє живі гроші, надто, що з того рахунку йому мало що перепаде. Суперечка дійшла до того, що готеляр пообіцяв, якщо з ним не розрахуються, він стане разом з дружиною в брамі й пожаліється самому шахові. Врешті сторгувалися, і Бжезіцький отримав 44 тисячі корон.

Кабінет директора виглядав скромно і зі смаком. Дубовий стіл, шафа з горіха, шкіряна канапа, кілька крісел. На столі купа якихось паперів, різне канцелярське приладдя. Директор був педантом, усе рівненько поскладане. Треба й мені цього навчитися. В шафі був невеликий бар з різними напоями. Я оцінив вишуканий смак колишнього пана готеляра, налив собі келишок рому, сів у вигідне м’яке крісло і закинув ноги на стіл. Не знаю, чи він робив те саме, але мені хотілося відчути себе господарем у всьому, навіть у такій дрібничці. В шухляді я знайшов навіть кубинські циґари, спробував закурити, але вдусився кашлем і загасив. Я відчинив вікно, з Академічної було чутно спів вуличних музик:

Я подумав, що смаки наші збігаються, авжеж, худі переважно стерви, підступні й не прогнозовані, не те, що моя пухкенька Мелася, яка потягається у ліжку, мов кішка, виставляючи напоказ усі свої приваби, всі свої м’якенькі й кругленькі скарби, всі складки свого пишного дріжджового тіла, а все задля того, аби досягнути задоволення, якого вона не отримувала раніше, бо над усе їй подобається, коли над нею знущаються, коли я грубо перекидаю її на живіт, хапаю за стегна і ставлю так, як мені цього хочеться, а потім ляскаю по цій хупавій сідниці, яка так апетитно подригує. Мені здається тоді, що я мчу верхи на дикій кобилиці, й мені хочеться вимахувати шаблею та кричати щось запальне, мчати степом, хапаючи очима мерехтливий обрій, ковтаючи розпашіле гаряче повітря і вдихаючи запах трав. Цікаво, якщо зважити Меласю — скільки буде? Ні, там далеко до ста кіля. Може, вісімдесят? Але жодного фунта не віддав би, ні грама зайвого.

Потім мої думки перескочили на Крауха. Вітаючи мене з новим підвищенням, він сказав, що відтепер я «буду його очима і вухами» не тільки у ресторації, а й у готелі. І це в мене викликало почуття занепокоєння, бо ж він не висвітлив мені, що саме його цікавить і до чого я повинен прислухатися та приглядатися. Невже й за нашими офіцерами, їхніми жінками й коханками?

Я переніс свою колекцію ґудзиків до директорського кабінету. Пан Помазан мені виготовив спеціальний альбом, у якому були прозорі кишеньки, а в кожній ґудзичок із написом. Час від часу я люблю гортати його і згадувати, кому належить той чи інший ґудзик. Шкода, що серед них нема ґудзика мого тата. Мамин є, а татового нема. Зате я побував у Янівському вдруге і розжився ще кількома цінними надбаннями. І ось уже в мене красуються ґудзики поетів Даніеля Іра, Кароля Дрезднера, Стефана Помера, Довіда Кеніґсберґа і самого Мавриція Шимеля, чиї книжки у мене давно прочитані й на багатьох сторінках підкреслені. Ба більше, на полях ще й чимало моїх зауваг, бо така вже моя пристрасть — читати книжки з олівцем. А дістався мені увесь цей скарб за певну кількість харчів. Для когось такий обмін був би дивним і неспівмірним, бо справді віддати за ґудзик шмат ковбаси — це божевілля, але я дивився на все це інакше. Ґудзики на відміну від людей вічні. І коли я беру котрийсь із них і кручу в пальцях, то так, мовби крутив його власником, а в обрисах ґудзика вгадував риси обличчя людини, якої насправді й не бачив, хоча й чув про неї.