Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

Безліч « кліпот » — шкаралупок — це людські гріхи. Чим більше « кліпот » я розіб’ю, тим ближче до Звільнення, Леві!

Шабтай знову простягнув йому руку, в якій лежав, світячись, великий плід каштана, ідеально круглий.

— Жодної колючки, Леві! — промовив брат. — Жодних лихоліть, війн, голоду, несправедливості! Це буде незабаром! Б-г милостивий, Він дав мені цю силу…

Леві прокинувся, стискаючи в правій руці колючий каштан. Дерево це росло не в Ізмірі, а в затишному львівському дворику. Каштан міг потрапити до нього через відчинене сильним поривом вітру вікно. Або Леві забув, що пізно увечері проходив повз особняк пані Сабіни, і там, біля візерунчастої огорожі, зірвав колючу булаву на згадку про неї…

Та все одно душа його була неспокійна.

Мешканці шляхетного міста Львова здавна відзначались особливою безпечністю. Їхнє місто не раз переходило з рук в руки, зазнавало нападів різноплемінних загонів, що грабували передмістя й підпалювали ниви. Однак львів’яни ставились до цього навдивовижу спокійно.

По-перше, Львів охороняли кам’яні стіни Високого Замку.

По-друге, від ворога можна було відкупитися, винісши йому назустріч скрині з золотом. Золото для таких трафунків припасали єврейські та вірменські купці, а також греки, італійці, мадяри. По-третє, львів’яни мали за ніц кожну владу, яка б вона не була, задовільняючись своїми вольностями. Лихі язики патякали, що коли турки залишать Львову всі привілеї, то громада віддасть перевагу Стамбулу, тихо вивісивши білий прапор. Тому, коли Осяйна Порта намислила розширити свої й без того чималі володіння, розмріявшись про Поділля, а заодно й про стародавні землі галицькі, Львів не надто дбайливо готувався до оборони. Турецько-татарська загроза багатьом здавалась нереальною — особливо, після російсько-польської кампанії, після облоги військом Хмельницького, шведами та іншими охочими до лев'ячих статків. Успіхи турків, що вже наближались до львівських передмість, вражали обивателів: чутки про них традиційно поширювала турецько-татарська Погансько-Сарацинська вулиця, однак львів’яни не квапились записуватись в ополчення чи зміцнювати мури Високого Замку. Своїх клопотів вистачало.

Міський магістрат, зачувши про турків, провів екстрене засідання. Жадібні купці, зібравшись, довго не могли одне одного зрозуміти.

Та й не дивно: хтось мовив грецькою, хтось італійською, хтось вірменською, хтось єврейською, а дехто татарською. Договоритися їм на офіційній польській мові було важко, а товмача з собою повсюди не тягатимеш.

Обговоривши міські проблеми, купці почухали проплішини, розплели тугі пояси, й несміло запропонували — полагодити давно неремонтовані міські мури.

— Ще рови непогано було б викопати, — тихо запропонував грубас Вазанопуло, який доробився на трояндовій олії та трояндовій воді.

— А гроші на рови маєш? — заперечили йому. — От сам і копай!

Грошей не знайшли, тому й готуватись до облоги не поспішали.

Перевіривши гармати, магістратський чиновник, Деметріс Іхтіоніс, написав у звіті, що в гарматах звили гніздечка маленькі пташки, ядра заросли коконами павутиння, а викотити гармати, як почнеться бій, неможливо, позаяк вони геть поїджені іржею.

Пташок прогнали, сплетені з сотень дрібних стеблинок гніздечка поруйнували, овальні в свіло-сірі крапки яєчка викинули, і на цьому підготовка до війни завершилась. Правда, самі городяни ще робили марні спроби укріпити Високий Замок. Стіни його прикрашали діри [21] Початок руйнування Високого Замку припадає на середину XVII ст. , частина муру почала потроху обвалюватись, бо її роздирало чіпке коріння плюща й молоді паростки білого ясеня. Ночами хитрі міщани виламували зі стін кращі камені, використовуючи їх для викладання фундаментів, чи для вимощування вулиць та внутрішніх двориків. Обираючи між безпекою та зручністю, львів’яни воліли ходити тротуарами, викладеними з каміння Високого Замку. Адже турки з татарами нападають зрідка, а дощі йдуть мало не щодня. Попробуй побігати по калюжах в дірявих черевиках! А турки… хай йдуть до дідька, позаяк Львів вільний, нехай його купці з магістрату своїми черевами захищають!

Либонь, тільки орден єзуїтів намагався відкрити очі на поважні наслідки завоювань Османської імперії та об'єднати городян. Але тут у них був свій інтерес, позаяк вони вважали, що захист християнського Львова — це насамперед викорінення схизми і зміцнення позицій римо-католицького віросповідання.