Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

Щоб їх змагали усі можливі нещастя, щоби маєтки обертались стражданнями, щоб кохання не приносило жодної втіхи, а ратні подвиги й наближення до двору не могли спокутувати гріху зречення віри.

Єдине, що може зняти прокляття зі всього роду, це чисте кохання юного Радзивіла до єврейської дівчини, дочки рабина. Отоді, повернувшись до юдейського віросповідання, яке обрали колись його предки, ця молода пара прожене навислі над Радзивілами лиха й принесе їм нову славу. А запорукою цього повинен служити потворний залізний птах, ptak zelazny [5] В одному із замків, що належав Радзивілам, ще у XVIII столітті, як згадують очевидці, зберігався страшний металевий птах, схожий не то на ворону, не то на чаплю, не то на доісторичного птеродактиля. , викуваний вмілим ковалем Осьциком із каменю, що впав з неба, великий, незграбний, з важкими залізними крилами й зубастим дзьобом. Коли закляття зникне, птах оживе, замахає крилами, зацокає кігтями…

Так мовиться в апокрифі, що зберігається в архіві Радзивілів з незапам’ятних часів. Якось він потрапив на очі Миколаю-Кшиштофу Радзивілу, який шукав в купі паперів любовні вірші діда. Спершу Миколай-Кшиштоф не повірив: надто вже багато пліток крутилось довкола його родини, кожна фантастичніша за іншу, тож ніяка пращурка-чаклунка з чоловіком-євреєм здивувати його не могла.

Казки, зітхнув він, кладучи рукопис на віддалену полицю.

Минув час. Наприкінці XVI століття Миколай-Кшиштоф Радзивіл раптом забажав помандрувати по Близькому Сході. З Італії він вирушив через Середземне море до Єгипту — хотілось побачити піраміди. Побачивши піраміди, Миколай-Кшиштоф придбав у Каїрі дві єгипетські мумії, чоловічу й жіночу, перебинтовані й несимпатичні, до того ж від них тхнуло бальзамом, а відтак вирушив до Єрусалиму. Відвідавши християнські святині, Радзивіл поплив назад до Європи, от тільки мумії довелось викинути за борт, коли здійнялась буря. Не знав Миколай-Кшиштоф, що відтепер до двох проклять додасться ще й третє, за те, що придбав викрадені з пірамід мумії шляхетних єгиптян та ще й потопив у морській безодні.

Скривдити мумію — тяжкий злочин, мумії — публіка лиха, лихіша навіть, ніж Радзивіли, і образ не пробачає. Приїхавши додому, Миколай-Кшиштоф почав жити по-радзивілівськи — пишно, бучно й весело, забувши про мумії. Не до них було — то проект замку й костелу з підземним склепом придумував, то встрявав у міжусобні чвари, то за дамами упадав. Магнатам ніколи нудьгувати.

Однак мумії не забули про Радзивіла. Почали снитися йому ночами, бинти свої розвивати і в’їдливо, по-єгипетськи, запитувати: пощо ти, Радзивіле, порушив наш мирний спокій? Навіщо купив нас на базарі в араба, розкрадача гробниць, як ляльок сповитих, тягав за собою по цілій Палестині, а відтак викинув у море? Погано нам там, Радзику, дуже погано: риби хижі, кожного дня по шматку відривають, щонайтонші бинти розмотали, кусають та й кусають, солона вода вимиває бальзам, так і розкластися можна… Чекай, пане, на нові лиха, якщо старих тобі замало!

Спить Миколай-Кшиштоф, а мумії його лоскочуть, смикають і термосять, а на ранок на тілі виявляються сліди гострих пазурів.

Блощиці, гадав Радзивіл, блощиці зелені мене, ясновельможного, кусають! Велів слугам перед сном постіль перевіряти, усі перини, усі подушки, шукати блощиць, і про всяк випадок посипати сухими травами, що мають прогнати блощиць. Проте як і раніше прокидався він від укусів, лаючись, блукав зі свічкою замком, шукав блощиць. Не давали спокою йому оті мумії, чоловік з дружиною, поважні єгипетські сановники. Подіяло їхнє прокляття…

Катажина Тенчиньська, вродлива шляхтянка, народила Миколаю-Кшиштофу Радзивілу багато дітей, але всі вони помирали немовлятами, не проживши й року: хто від свинки, хтось від кіру, а хтось від завороту кишок чи від бронхіту. Шляхетні люди у ті часи часто ховали своїх малюків, і ніхто не міг їм зарадити, ані заморські лікарі, ані сільські знахарі. Таке траплялось у кожній родині, але тільки у Радзивілів діти гинули з року в рік, й маленькі, схожі на шкатулки, труни складались одна поверх одної до родинного склепу під костелом в Несвіжі. Усього їх було дванадцять.

Пані Катажина померла з горя, і пан невдовзі пошлюбив сестру колишньої дружини, також Катажину, з дому Острозької, на ймення Ельжбета. Звичайно, Папа дозволяв вінчатися лише один раз, але закони писались не для Радзивілів, тому понтифік щоразу молодят обдаровував: то срібний сервіз на 200 персон (не скупитися ж, коли такі люди одружуються?), то рідкісну ікону в діамантовому окладі, то який-небудь середньовічний манускрипт.