Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

Шабтай гриз баранячу ногу, вимазуючи рот і щоки білим тлущом.

— Послухай, друже, — фамільярно звернувся до нього Хайяті-заде, — а до своїх ти заходив останнім часом?

— Заходив, — відповів Шабтай, не відриваючись від баранячої ноги.

— І що? — нетерпляче поцікавився донощик.

— Нічого доброго. Прогнали й вилаяли, навіть слова не дали сказати.

— А в місті кажуть…

— Мало що вони понавигадують! Євреї мене зневажають! Знайдеться усього кілька людей, здатних пробачити свого блудного сина, та й ті дуже далеко. Навіть ти мене не поважаєш, Хайяті-заде! Тобі було б значно приємніше, якби моя голова покотилась по землі…

Султанський лікар сприйняв це як жарт і промовчав.

Того ж дня він розповів великому візиреві, якого звали Фазил Ахмед-паша Кепрюлю, що проповіді Шабтая в синагогах не викликають у євреїв нічого, крім роздратування, і що навернути до нової віри тому вдалося лише небагатьох своїх фанатичних прихильників. А громада євреїв-мусульман користується в Стамбулі лихою славою і навіть отримала хитромудре прізвисько «денме» — що значить перевертень, перекинчик. Тому правильніше вислати Шабтая з родиною куди-небудь подалі від столиці.

Візир погодився з доказами Хайяті-заде, обіцяючи при нагоді доповісти султанові. Та незабаром йому довелось вирушити на Кріт, придушувати повстання, і лише в 1669 році, повернувшись зі втомливої поїздки, Фазил Ахмед-паша Кепрюлю пригадав свою обіцянку. Великий візир зібрав своїх нишпорок, наказавши їм терміново вияснити, чи не помічений Азіз Мухаммед, колишній Шабтай, у чомусь негідному, і чи ретельно він дотримується мусульманських обрядів.

Захворіла Фатіма, і хоча лікарі не знайшли в неї нічого конкретного, дружина Шабтая слабнула, згасаючи з кожним днем. Її підкосили переживання, а можливо, гірке розчарування у своєму обранці, який не зійшов на престол Єрусалима. Спершу Шабтай стане таким же безпомічним створінням, як і решта інших людей. Уночі він залишався біля ложа хворої, шепочучи каббалістичні заклинання, обвішував її амулетами, варив зілля, але ніщо не діяло. Фатіма помирала.

— Пробач, цього разу я не зможу тобі допомогти, — зізнався Шабтай.

— Ти втратив свій дар? — ледь підвівшись, спитала дружина.

— Майже, — сказав він. — Ще трохи — і я буду, як усі…

— Це розплата, — вимовила Фатіма. — Шкода, що я застала… — і вмерла, не доказавши останньої фрази.

Після її смерті Шабтай Цві зламався, тиняючись, наче тільки-но вийшов із забуття, заціпенілий та байдужий. Носячи жалобу за Фатімою, Шабтай відчайдушно шукав тих, хто погодився б його вислухати і втішити. Стрінувши одного разу на вузькій вуличці Стамбула трьох польських євреїв, він розговорився з ними, приховуючи, що став мусульманином, а, дізнавшись, що ті зупинились поруч з його будинком, в Куру-Чешме, запросив до себе в гості.

Польські євреї були купцями, не надто побожні, про Шабтая Цві вони, звичайно, чули, але не могли уявити, що цей виснажений, сумний чоловік — той самий скандальний авантурник. Побалакавши, Шабтай запропонував їм прогулятися увечері по Куру-Чешме. Купці погодились.

Якось несподівано вони заспівали уривки «Теілім» — єдине, що малоосвічені торговці встигли вивчити за все своє життя. Шабтай почав їм підспівувати — співання псалмів утішало його, і крім того повертало до більш вдатних часів. Із рядками «Теілім» Шабтай колись зустрів у Каїрі Сару, коли та сходила з корабля, «Теілім» співали його брати довгими вечорами, по них, якщо копнути глибше, маленький Шабтай навчався читати по-єврейськи. Стародавні слова навіяли йому солодкі спомини.

Розспівавшись, польські купці разом з Шабтаєм блукали присмерковими вулицями стамбульського передмістя. Раптом, спускаючись в колючого пагорбка, вони, не перестаючи співати, зіткнулись із самим великим візиром Фазилом Ахмедом-пашею Кепрюлю. Що він там робив, чому опинився саме в такому місці — Шабтай так і не дізнався.

Швидше за все, йому доповіли вірні донощики, що правовірний мусульманин всупереч обіцянці приймає у своєму домі євреїв, замислюючи проти султана якісь пекельні інтриги. Не повіривши їм, візир сам вирішив переконатись, і, прямуючи потай до будинку Шабтая, отримав вельми вагоме підтвердження своїм підозрам…

Так, виспівування «Теілім» навіть найзатятіший ханжа навряд чи вважатиме неприпустимим для мусульманина. Після свого навернення Шабтай все одно розмовляв і писав рідною єврейською мовою, наспівування псалмів, чиє створення приписують праведному цареві Дауду, аж ніяк не злочин.