Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

Раніше вони здавались веселими, натомість тепер очниці Шабтая Цві наповнювала одвічна єврейська скорбота, через що його стали прозивати «людиною смутку». Одягнений в колись дорогий, а нині вицвілий халат із бірюзового шовку з жовтою облямівкою, й гаптовану завитками ярмулку, однією рукою він гладив на животі перську кішку, товсту, з майже людським виразом жовтих очей. Інша його рука тримала єврейську книгу. Час від часу, відриваючись від читання, Шабтай Цві Азіз Мухаммед, позирав на кішку, наче намагався відчитати в її думках те, чого ще не знав. У сусідній кімнаті почулись кроки. Це повернулась його жона з ринку. Скинувши спритним рухом довге синє покривало, вона струснула головою й підійшла до чоловіка.

— Не дали? — спитав Шабтай, дивлячись їй в очі.

— На жаль… — Фатіма зітхнула. — Ні зеленяр, ні різник більше нам не відпускають. Просять грошей.

— Що ж ми будемо їсти на обід? — здивувався Шабтай.

— Не знаю, — відказала вона і несподівано розплакалась…

Так, до подібного повороту подій Шабтай Цві не був готовий.

Навіть під час мандрів, коли його виганяли з однієї громади, щоб нагодувати в іншій, він не почував таких труднощів. Батько завжди давав на всяк випадок кілька монет, а нагодувати мандрівника могли які-небудь благочестиві дервіші.

Тепер, проклятий євреями, потерпаючи від недовір’я мусульман (султан цілі місяці не виплачував йому жалюгідну платню брамника), Шабтай не мав до кого податися. Усі знайомі від нього відвернулися.

Батько з матір’ю померли, а братів Елі та Леві Шабтай необачно відправив у далеку подорож за рідкісними каббалістичними манускриптами, наївно сподіваючись, що через два-три роки, до їхнього повернення, ситуація зміниться і про скандал усі забудуть. Зв’язок з братами був втрачений, і навіть якби у них були гроші, навряд чи вони могли б передати йому бодай монету.

Фатіма — та сама красуня й «наречена Машіаха» Сара, яка щиро вірила в високе призначення свого чоловіка, поки що трималась. У неї було важке життя, і, напевно, тому бідолашна розплакалась лише зараз, коли родина вже хтозна-скільки плутається в боргах. Шабтаю, що звик до розкошів, доводилось набагато важче. Але три роки мучитися в зміїних обіймах злиднів, сидіти без копійки — цього не могла витримати навіть сильна Фатіма. За цей час вона помітно постаріла, краса поблякла, і тепер мало хто вірив, що перед ними не вбога жінка з передмістя Стамбулу, а колишня пасія магната Радзивіла, містична дружина мудреця, вшановуваного як Месія.

— Capo! — тут Шабтай вперше за довгі роки назвав дружину колишнім, єврейським ім’ям. — Витри свої сльози. Знаєш, невдовзі все зміниться і у нас буде гарний обід. Потерпи, ти ж бо завжди вірила мені, чекала на мене в Польщі, не сумнівалась, що я прийду. Пам’ятаєш?

— Пам’ятаю, — всміхнулась, ковтаючи сльози, Фатіма. — Ти прислав по мене дві сови в монастир, й ті віднесли мене далеко від тих місць.

— Ось, — погодився Шабтай, — а кажеш, ніби я не дотримую слова. Так і є: почекай трохи, придумаємо що-небудь.

— Ну, а їстимемо що? — зауважила дружина.

Перська кішка з диким нявкотом кинулась геть. Очі в неї палали.

Злетівши під саму стелю, кішка зачепилась пазурами за килим і повисла з виском та шипінням. Потім вона перевернулась у повітрі й спустилась на підлогу, почала тертися об ноги Фатіми, лагідно муркочучи.

— Гість, до нас йде гість! — радісно вигукнув Шабтай. — Накинь хустку, Фатімо, й діставай посуд! Ага, он той, з синіми квітами!

До знедоленого єретика зазирнув єврейський мусульманин Хайяті-заде, особистий лікар султана. Він приніс йому султанську платню, їжу й ласощі, і тому відкинутий усіма, без грошей, Шабтай мусив знову дякувати султанському лікареві. Перший раз той відвів від нього смерть, а тепер, вважай, врятував від голоду…

Почекавши, доки Шабтай попоїсть, а окрилена Фатіма побіжить чимдуж до крамарів віддавати борги, Хайяті-заде приступив до найголовнішого — вмовляння. До султана дійшли чутки, що Шабтай Цві, хоча й цілком ревно виконує приписи мусульманської віри, однак продовжує потай зустрічатися з євреями. Звісно, нічого погано на перший погляд він в цьому не побачив, тому що, ставши Азіз Мухаммедом, колишній єврейський Месія зобов’язався проповідувати іслам поміж євреями. Природньо, для цього йому потрібно ходити в єврейські квартали, завертати в синагоги, але…

Знаючі люди стверджували, ніби Шабтай ніколи не поривав з єврейством, а отже, мріє повернути собі колишню славу.