Патриція Гайсміт - Талановитий містер Ріплі

Проте Дікі й далі уникав чіткої відповіді.

Тоді різко глянув на нього, загасив недопалок цигарки «Націонале» й відкрив одну з пачок «Лакі Страйк».

— А ти впевнений, що той чолов’яга, з яким ти говорив, сам не був під наркотиками?

— Останнім часом ти збіса обережний! — посміхаючись, сказав Том. — Куди подівся твій авантюризм? Ти говориш так, ніби не віриш мені! Ходімо, я покажу тобі того італійця. Він досі в барі, чекає на мене. Його звуть Карло.

Дікі навіть пальцем не поворухнув.

— Той, хто пропонує таку роботу, нізащо не розкриє тобі всі карти. Може, йому й справді треба відправити парочку бандюків із Трієста до Парижа, та я все одно не можу зрозуміти навіщо.

— Тоді ходи зі мною і сам його запитаєш. Якщо не віриш мені, то бодай на нього подивишся.

— Аякже. — Зненацька Дікі підвівся. — Може, за сотню тисяч лір я навіть погоджуся на цю аферу. — Він закрив збірку поезії, що лежала на канапі корінцем догори, і слідом за Томом вийшов зі студії. У Мардж було чимало поетичних збірок. Дікі частенько брав їх почитати.

Коли вони зайшли до «Джорджіо», чоловік усе ще сидів за столиком у кутку. Том посміхнувся йому й кивнув.

— Вітаю, Карло, — сказав він. — Posso sedermi? [24] Можна мені сісти? ( іт .)

— Si, si [25] Так, так ( іт .). , — відповів чоловік, показуючи жестом на стільці.

— Це мій друг, — повільно проказав Том італійською. — Він хоче дізнатися, чи я правильно зрозумів про роботу та поїздку в багажному вагоні. — Том дивився, як Карло міряв Дікі поглядом, і навіть зачудувався тим, як темні, пронизливі та якісь зачерствілі очі італійця не проявляли нічого, окрім ввічливого зацікавлення, як за частку секунди він запримітив та оцінив легеньку посмішку на підозріливому обличчі Дікі, його засмагу, яку він міг отримати хіба після місяців тривалого лежання на сонці, його зношений італійський одяг та американські персні.

Враз тонкі безбарвні губи італійця повільно розтягнулися у посмішці, і він глянув на Тома.

— Allora? [26] То як? ( іт .) — нетерпляче запитав Том.

Чоловік підійняв келих солодкого мартіні й відпив.

— Робота-то є, але я сумніваюся, що твій приятель підходить для неї.

Том кинув погляд на Дікі. Той уважно дивився на італійця, з тією нейтральною посмішкою, яка раптово видалася Тому презирливою.

— Ну, принаймні тепер ти знаєш, що я казав правду! — Том звернувся до Дікі.

— Гм-м, — протягнув Дікі, не зводячи погляду з чоловіка, ніби той був якимось цікавим звіром, якого він міг би вбити, варто тільки захотіти.

Дікі міг звернутися до чоловіка італійською, але не зронив жодного слова. Ще три тижні тому, подумав Том, Дікі залюбки погодився б на його пропозицію. То чому ж зараз він сидів, наче який донощик або детектив, що чекає на підкріплення, аби заарештувати італійця?

— Ну, — врешті озвався Том, — тепер ти бачиш, що я казав правду?

Дікі повернувся до нього.

— Про роботу? Та звідки мені знати?

Том вичікувально глянув на італійця.

Той тільки знизав плечима.

— То нам навіть нема потреби обговорювати деталі? — запитав він італійською.

— Ні, — відказав Том. Його кров закипала від нестримної люті, його починало трусити. Він страшенно сердився на Дікі, який зверхньо дивився на брудні нігті італійця, засмальцьований комір його сорочки, його незугарне темне обличчя, нещодавно поголене, але добре не вмите, так, що його шкіра була світлішою у тому місці, де раніше була борода. Однак темні очі чоловіка були холодні, хоча й добродушні, і випромінювали більше сили, ніж очі самого Дікі. Томові забракло повітря. Він розумів, що не зможе висловити італійською усього, що мав на думці, а йому так хотілося звернутися до них обох.

— Niente, grazie, Berto [27] Нічого не потрібно, дякую, Берто ( іт .). , — спокійнісінько сказав Дікі офіціанту, який підійшов, аби прийняти їхнє замовлення. Тоді глянув на Тома. — То що, йдемо?

Том підскочив так раптово, що його стілець перекинувся. Він підійняв його, кивнув італійцеві на прощання. Він відчував, що мав би його перепросити, але не міг розтулити свого рота бодай для того, щоб нормально попрощатися. Італієць кивнув у відповідь і посміхнувся. Том вийшов з бару слідом за Дікі та його довгими ногами в білих штанях.

Уже надворі Том сказав:

— Я лише хотів довести тобі, що казав правду. Сподіваюся, ти в цьому переконався.

— Ну добре, нехай так, — посміхаючись, відказав Дікі. — Яка муха тебе вкусила?

— Це тебе яка муха вкусила? — заперечив Том.