Патриція Гайсміт - Талановитий містер Ріплі

— Це все через твою поведінку! — гаркнув Дікі й вийшов із кімнати.

Том поквапом натягнув шорти. Він ховався від Дікі за дверима шафи, хоча й був одягнений у спідню білизну. Усе через те, що він подобався Дікі, подумав Том. Саме тому Мардж вигадала ці мерзенні звинувачення. А Дікі забракло сміливості стати на його захист і все спростувати!

Він спустився на терасу, де Дікі біля бару якраз готував собі коктейль.

— Дікі, я хочу з’ясувати це раз і назавжди, — почав Том. — Я теж не гей і не хочу, щоб хтось так про мене думав.

— От і добре, — буркнув Дікі.

На той же манер Дікі відповідав йому, коли Том запитував про тих чи інших людей з Нью-Йорка. Насправді деякі з тих, про кого він запитував, були геями, й іноді Тому здавалося, що Дікі навмисне заперечував своє знайомство з ними. Ну й нехай! Кому потрібно робити з мухи слона? Самому ж Дікі. Том вагався, а його думки плуталися від безлічі слів, які він міг сказати — ущипливих, примирливих, приємних чи ворожих. Том пригадав кілька компаній, з якими знався у Нью-Йорку, а потім облишив їх, і зараз він страшенно жалкував, що взагалі був із ними знайомий. Вони прийняли його до свого кола, бо він умів їх розважити, але в нього ніколи не було з ними нічого спільного! Коли двоє-троє з них почали виявляти до нього надміру уваги, Том відмовив їм, але й не забув, як потім намагався все залагодити, підкидаючи льоду до їхніх напоїв, підвозячи їх додому на таксі, хоча самому було в інший бік, адже він так боявся втратити їхню прихильність. Яким же він був дурнем! А ще Том пригадав своє приниження, коли одного разу Вік Сіммонс обірвав його словами: «Заради Бога, Томмі, стули свою пельку!», коли вони сиділи в чималій компанії і він уже втретє або вчетверте в присутності Віка заявляв: «Ніяк не можу вирішити, хто мені подобається більше — чоловіки чи жінки, тому краще триматимусь подалі і від тих, і від інших». Том прикидався, що відвідує психоаналітика, адже всі інші відвідували, і, щоб веселити гостей на вечірках, постійно вигадував страшенно кумедні історії про свої сеанси. Та його фраза про вибір між чоловіками й жінками завжди викликала в присутніх сміх, доки Вік не попросив його заради Бога стулити пельку. Після того випадку Том більше ніколи нею не послуговувався, та й про психоаналітика теж більше не згадував. Насправді ж, подумав Том, у тих його словах була чимала частка правди. На тлі тієї компанії він був чи не найбезгрішнішим та найчистішим. У цьому й полягала вся іронія ситуації з Дікі.

— Я почуваюся так, наче… — почав було Том, але Дікі навіть не слухав його. Він відвернувся від нього з похмурим виразом і зі своїм коктейлем відійшов на інший край тераси. Том кинувся до нього з деяким острахом, що Дікі викине його з тераси в урвище або повернеться і скаже йому забиратися до біса з його будинку. Том ледь чутно запитав: — Дікі, ти закоханий у Мардж?

— Ні, але мені її шкода. Вона мені небайдужа. Вона завжди добре до мене ставилась. Ми гарно проводили час разом. А ти, здається, ніяк не можеш цього зрозуміти.

— Я розумію. Я одразу подумав, що ти ставишся до неї по-дружньому, а от вона закохана в тебе.

— Так і є. Тому треба поводитись дуже обережно, щоб не завдати болю тим, хто в тебе закоханий.

— Звісно. — Том знову завагався, ретельно добираючи наступні слова. Він досі тремтів від страху, хоча Дікі вже не сердився на нього. Дікі не збирався проганяти його. Том трохи опанував себе й продовжив спокійнішим голосом: — Мені здається, що, якби ви обоє були в Нью-Йорку, ви б не бачилися так часто або не бачилися б узагалі, але тут, у цьому містечку, де завжди так самотньо…

— Саме так. Я з нею не спав і не маю такого наміру, але я хочу, щоб ми й далі залишалися друзями.

— То, може, я чимось завадив вашій дружбі? Я вже казав, Дікі, якщо я перешкоджаю твоїй дружбі з Мардж, то краще я поїду звідси.

Дікі глянув на нього.

— Ти не зробив нічого такого, але ж очевидно, що тобі не до вподоби її компанія. Щоразу, коли ти примушуєш себе сказати їй щось приємне, усім помітно, що ти робиш це насилу.

— Мені дуже прикро, — сумовито відказав Том. А насправді він жалкував, що не доклав більших зусиль, не спромігся зробити все як слід.

— Ну, не варто більше про це. У нас із Мардж усе добре, — самовпевнено сказав Дікі й відвернув свій погляд у бік моря.

Том пішов на кухню, аби заварити собі кави. Він не хотів користатися кавоваркою-еспресо, адже Дікі дуже трепетно до неї ставився і не любив, коли її торкався хтось інший, окрім нього. Том подумав, що краще йому взяти каву нагору, до своєї кімнати, та трохи повчити італійську, доки не прийшов Фаусто. Зараз не час миритися з Дікі, адже Дікі був хлопцем норовливим. Від нього й слова не почуєш до вечора, а вже близько п’ятої; після його звичних занять малюванням він врешті заспокоїться і буде поводитись як завжди, ніби тої прикрої пригоди з одягом ніколи й не було. В одному Том не сумнівався: Дікі радів, що він був тут, адже йому вже давно обридло жити самому й він теж занудився у компанії Мардж. З тієї суми, яку йому виділив містер Ґрінліф, у Тома ще залишилося три сотні доларів, і вони з Дікі витратять їх на поїздку до Парижа. Без Мардж. Дікі вельми здивувався, коли Том сказав, що бачив Париж лише мигцем, з вікна вокзалу.