Юрій Цвєтков: Люлька містера Крайфорда

Містер Крайфорд, професор Кеннетікутського університету і почесний член багатьох академій, кинувся на оторопілого Гавриловича, немов голодна мангуста, яку нарешті впустили у клітку до сонної змії. Професор вихопив з рота Гавриловича люльку і, поки той розгублено струшував з своєї бороди іскристий попіл, закричав, змішуючи в гніві три мови:

— Pipe, it’s my pipe!

— Oh, diablo, es una pipa mia!

— Meine Pfeife! Geben sie mir meine Pfeife!

He поспішайте осуджувати професора. А втім, навряд чи хтось зможе це зробити, якщо подивиться на все, що трапилось, його очима. Але давайте по порядку.

Містер Крайфорд, крім своєї рідної — англійської,— знав німецьку, французьку та іспанську мови. Розмовляв шведською, португальською, голландською, при нагоді міг підтримати бесіду, щоправда не жваву, з китайцем і не розгубився, коли б довелося опинитися в Токіо без словника.

Але російської мови професор не знав. Правда, років двадцять тому, коли з’явилися капітальні праці академіка Кравцова з палеонтології, він намагався вивчити і цю мову. Та з того часу професор пам’ятав лише два слова: «спасиба», «товарич». Хороше російське привітання «ісполати, добро пожаловать», він вивчив за обставин, про які йтиметься далі.

Ось чому, вирушаючи до Радянського Союзу, містер Крайфорд узяв з собою перекладача Глена Уеллера. Свою помилку професор зрозумів уже в літаку, де Уеллер, надудлившись віскі, чіплявся до пасажирів, шукаючи серед них родичів. Але остаточно професор оцінив свого супутника тільки в Києві. Мандрівники ступили на українську землю в 10.30. А вже опівдні Уеллер ввійшов у тісний контакт з горілкою з перцем. Від цього напою перекладач третю добу був п’яний як чіп.

Професорові Крайфорду довелося навмання тинятися містом. Проте одійти від готелю далі як на два квартали він не наважувався. Просити перекладача в дирекції «Інтуристу» не хотів.

У Радянський Союз містера Крайфорда привели справи, і, треба сказати, справи неабиякі. Професор був відомий не менш як чверті населення своєї країни. Але мало хто знав його як видатного палеонтолога. Для всіх Крайфорд був власником унікальної колекції курильних люльок.

Збиранню люльок містер Крайфорд присвячував лише один місяць на рік. В останні одинадцять нічого не могло відірвати його від палеонтології. Та наукові праці професора друкувалися в журналі, весь тираж якого міг вміститися у черепі мамонта. А от про колекцію містера Крайфорда щомісяця писали не менше двох десятків журналів, які читала вся Америка.

Що й казати, журналістам було на чому заробити. Ось уже двадцять років професор вів азартну і вперту боротьбу з своїм основним конкурентом — мільйонером Ламмом. І хоч у Ламма було 2240 люльок, а в містера Крайфорда тільки 1990, жоден хлопчисько не сумнівався, за ким лишається першість. Адже мільйонер не мав і десятої частинки тих унікумів, якими славилася колекція Крайфорда! Прикрасою її була молоканська люлька. Важко сказати, що примусило якогось молоканина (а молокани, як відомо, не вживали тютюну — цього «пекельного зілля») взятися за різьблення люльки. Але тільки слов’янська наполегливість в поєднанні з незбагненним художнім смаком могли створити такий шедевр.

Проїжджаючи одного разу по західних штатах, містер Крайфорд через аварію автомобіля змушений був попросити притулку у хатині, що примостилася край дороги. Хатина належала молоканинові, батьки якого переселилися сюди з Росії ще за часів царату. Саме тут професор і побачив майбутню прикрасу своєї колекції. Господарі не тільки відмовилися взяти гроші, але щиро запрошували містера Крайфорда приїздити до них ще. При цьому вони повторювали слова, які професор мимоволі вивчив і сподівався вжити в Росії.

Молоканською люлькою професор дорожив ще й тому, що вона була засобом постійного приниження вискочки Ламма. Професор якось побився об заклад з мільйонером, що його майстри не зуміють за десятиденний строк скопіювати тонке різьблення цього шедевра.

Заклад було обставлено з великою помпою. Передача люльки відбувалася при яскравому світлі юпітерів та безперервних спалахах фотоблітців, що злилися в суцільне сяйво.

А повертав Ламм люльку в напівтемному кабінеті Крайфорда, здригаючись при думці, що його можуть вистежити всюдисущі репортери. Схвильованим голосом мільйонер вигукнув:

— Б’юся об заклад на тричі більшу суму, що цю кляту люльку не скопіює сам Вельзевул!