Патриція Гайсміт - Талановитий містер Ріплі

Він піднявся до кімнати Дікі й кілька секунд, тримаючи руки в кишенях, міряв її кроками. Він гадав, коли Дікі повернеться. А може, він залишиться там аж до вечора, а потім затягне її в ліжко? Він ривком відчинив двері до шафи Дікі й зазирнув усередину. Там був випрасуваний і на вигляд новий сірий фланелевий костюм, якого він ще жодного разу не бачив на Дікі. Він вийняв костюм. Зняв свої шорти й натягнув сірі фланелеві штани. Ще й взувся в черевики Дікі. Тоді витягнув верхню шухляду й видобув звідти чисту сорочку в біло-блакитну смужку.

Підібрав до неї темно-синю шовкову краватку й обережно зав’язав її. Цей костюм був йому якраз. Він розділив волосся й зробив собі проділ на один бік, як у Дікі.

— Мардж, ти маєш зрозуміти, що я не кохаю тебе, — Том звернувся до дзеркала голосом Дікі з притаманним тому підвищенням тону на тих словах, які він хотів підкреслити, і ледь чутним гортанним звуком наприкінці фрази, який міг здатися милим або неприємним, дружнім або ворожим, усе залежало від настрою Дікі. — Мардж, припини! — Він різко розвернувся і схопив повітря, наче стискав обома руками шию Мардж. Він тряс її, душив дедалі сильніше, а вона повільно опускалася щораз нижче та нижче, доки безвільно не впала на підлогу, де він її і залишив. Він перевів подих. Втер рукою чоло точнісінько так, як це робив Дікі, почав нишпорити кишенями в пошуках носовичка і, не знайшовши його, витяг одного з шухляди Дікі та знову став перед дзеркалом. Навіть його трохи розтулені губи були як у Дікі, коли той був засапаний після довгого плавання — губа ледь опущена так, що виднілися нижні зуби. — Ти знаєш, чому я повинен зробити це, — продовжив він, усе ще важко дихаючи, наче звертався до Мардж, хоча в дзеркалі було тільки його відображення. — Ти втрутилася у наші з Томом… Ні, я не це мав на увазі! Але між нами є міцний зв’язок!

Він розвернувся, переступив через уявне тіло й обережно прокрався до вікна. За поворотом дороги він розгледів розмиті обриси сходів, що підіймалися до будинку дівчини. Дікі не було ні на сходах, ні на тій частині дороги, яку він міг бачити. Може, саме цієї миті вони обоє в ліжку, подумав Том, а самому до горла підступила нудота. Він уявив собі це. Ніяково, незграбно й жодного задоволення для Дікі, а Мардж просто в захваті. Вона була б у захваті, навіть якби він катував її! Том повернувся до шафи та зняв із верхньої полиці капелюх. То був невеликий сірий тірольський капелюх, прикрашений білою і зеленою пір’їнами. Хвацько надягнув його. І сам неабияк здивувався, наскільки вони схожі з Дікі, особливо тоді, коли верхня частина його обличчя трохи затінена. Від Дікі його відрізняло хіба що темніше волосся. А все інше: його ніс (принаймні своєю формою), вузьке підборіддя, брови, якщо правильно насупиться…

— Що це ти робиш?

Том різко обернувся. У дверях стояв Дікі. Напевне він був уже біля брами, коли Том визирав із вікна.

— Е… Та я просто розважаюся, — сказав Том низьким голосом, до якого завжди вдавався, коли ніяковів. — Вибач, Дікі.

Дікі ледь розтулив рота й одразу закрив його, ніби від люті всі слова в його голові перемішалися і він не міг видобути потрібного. Для Тома це мовчання, як і слова Дікі, не віщувало нічого доброго. Дікі зайшов до кімнати.

— Дікі, вибач, якщо я…

Він затнувся, коли Дікі з грюкотом зачинив двері та з похмурим виразом узявся розстібати свою сорочку, наче Тома там зовсім не було. Воно й не дивно, адже то була його кімната, та й що Том узагалі там забув? Скований страхом, Том не міг поворухнутися.

— Зніми мій одяг, — скомандував Дікі.

Том почав роздягатися, його заціпенілі пальці не слухалися. Він був ошелешений, адже раніше Дікі завжди дозволяв йому вдягати свої речі. Та віднині такого більше не буде.

Дікі глянув на Томові ноги.

— Ще й черевики? Ти геть здурів?

— Ні. — Том намагався опанувати себе. Він повісив костюм назад до шафи й запитав: — Ти помирився з Мардж?

— У нас із Мардж усе добре, — відрізав Дікі таким тоном, ніби хотів сказати: «Більше не пхай свого носа в наші справи». — І ще одне. Зарубай собі на носі, — сказав він, дивлячись на Тома, — я не гей. А то я не знаю, що ти там про мене подумав.

— Гей? — Том кволо посміхнувся. — Я ніколи не думав, що ти гей.

Дікі вже розтулив рота, щоб сказати ще щось, але передумав. Він випростався і розправив плечі, крізь його засмаглу шкіру випнулися ребра.

— А Мардж думає, що ти гей.

— Чого б це? — Том відчував, як кров покидає його обличчя. Він насилу зняв другий черевик і поставив обидва до шафи. — Чого б це їй так думати? Що я такого зробив? — Йому здавалося, що він от-от знепритомніє. Ще ніхто не казав йому такого відкрито, ось так в обличчя.