Галина Пагутяк - Діти

Він вдосталь намилувався сплячим лисом і обережно, намагаючись не тріщати хмизом, пішов собі далі…

Лялечку мама привозила кілька разів на село, але тоді він був ще надто малий, щоб знайти собі приятелів. Ні в місті, ні в селі його не відпускали ніде самого. В місті ще не дивно: там можна заблудитись, чи під машину потрапити, або може «вкрасти чужий дядя», але в селі чого боятись?

Лялечці бабуся пообіцяла, що піде з ним на річку купатись, коли він все з’їсть за обідом і поспить. Він не одразу погодився на таку умову, але бабця все ж його заговорила і вклала спати. Хлопець крутився-крутився, товкся об подушку і ніяк не міг заснути. Від його коників у бабці розболілось серце, і вона покликала діда.

Той задрімав було в холодку і прийшов з розкуйовдженою головою, в одних трусах. До того ж від нього несло горілкою.

Лялечка заліз з головою під простирадло і завмер. Дід був дуже смішний у своїх величезних чорних трусах, і Лялечка з-під простирадла коротко гавкнув.

— Я тобі погавкаю! — сердито сказав дід. — Сиди тихо, бо як ще раз встану, то будеш, чоловіче, бідний!

— Та-ра-ба-ра-ба-ра! — огризнувся хлопець.

Дід уже звик до цього і пішов досипати. Він вважав, що людина може зрозуміти все за один раз, треба тільки сказати це відповідним тоном.

Лялечка й справді все зрозумів і притих. Надворі було зовсім тихо. В шибку зачиненого вікна билась муха, зрідка кудкудакала курка чи цвірінькав горобець.

Хлопець непомітно заснув, і йому приснилось море, велике-велике, а він іде з мамою берегом, і йому дуже хочеться пити, води ніде нема, а морська — солона і її не можна пити. Але Лялечка ніколи не куштував морської води і хоче її спробувати. А мама не дає йому зачерпнути. Він виривається і ніяк не може вирватись. Море дуже шумить.

Лялечка прокинувся. Надворі й справді шуміла вода, тільки її не було видно крізь заслонене вікно. Падав дощ, і хлопець знав уже з власного досвіду, що надвір його не пустять й на річку теж він не піде з бабою. Доведеться сидіти до вечора в хаті. Але дощ перестав, і надвір його все-таки пустили, хоч заставили одягти курточку.

Лялечка стрибав через калюжі і в калюжі, коли біг до Славка. Той сидів на колоді під хатою і стругав гілку великим ножем.

— Що ти робиш? — спитав Лялечка, сідаючи коло нього. Славко йому дуже подобався. Він був такий розумний. І нічого не боявся!

— Що, що!.. — У Славка був поганий настрій. — Хіба не бачиш? Рогатку роблю. Не заважай, бо як вріжу!

Лялечка вже знав, чим до нього піддобритись.

— Хочеш, я тобі дам цукерок?

Славко проковтнув цукерок, облизав липкі пальці й взявся знову за роботу.

— Мене баба била, — він задер холошу і показав на литці пухирці від кропиви. — Як виросту, я їй покажу… — І Славко сказав дуже погане слово.

Лялечка ніяк не міг звикнути до цього слова і щоразу заплющував очі з переляку.

— А ти знаєш, нащо мені рогатка?

— Нащо? — спитав Лялечка.

— На лиса! Я як стрельну в нього, то буде знати, куди лізти!

— На котрого лиса?

— На того, що кури краде. Тато вдосвіта виходив, то бачив, як лис крутився коло стайні.

— А-а, — кивнув Лялечка. — А ти його бачив?

— Ще ні, але я його припильную, а то він усі кури покраде… — І Славко знову сказав погане слово.

— А де він живе?

— Та в лісі, там, — і показав рукою. — Звідси не видно. Ходи, я тобі покажу.

Хлопці побігли за хату, а звідти вузенькою стежкою поміж черешнями на горб. З горба було видно мов на долоні городи, за ними річку, поле і далеко-далеко ліс, не зелений, а якийсь синій.

— Він звідти приходить. Бачиш?

— Бачу, — відказав Лялечка.

Вони посідали на траву, і Славко взявся знову за роботу. Лялечці дуже кортіло попробувати стругати, і він заздрісними очима дивився, як Славко вправно орудує ножем. Вдома йому до ножа навіть підійти не давали.

— Олежку, Олежку!

Славко озирнувся і прихилив голову:

— Твій дідо. Тікаймо!

Він швиденько скотився з горба в кущі. Лялечка не встиг зметикувати й обернувся, але Славко засичав знизу:

— Дурню, я кому сказав!

Лялечка теж, обдираючи коліна, покотився вниз. Славко захіхікав.

— Диви, як шукає!..

Дід стояв на горбі, роззираючись довкола. Він був зовсім близько. Лялечці стало страшно, і він сказав:

— Може, вийдем?

Славко затулив йому рота долонею, але вже було пізно. Дід неквапно спустився вниз, розсунув кущі і грізно запитав Лялечку: