Галина Пагутяк - Діти

Отже, не дивно, чому Мацько вирішив показати своє мистецтво, наперед смакуючи сенсацію, яку воно викличе. Він уявляв собі, як всі наввипередки бігтимуть до нього на виставку, які виникнуть гарячі суперечки, як лютуватимуть Джума і Альцест.

Але клята Сорока все зіпсувала. Лис написав оголошення, повісивши його біля струмка.

Лис порозвішував на кущах свої картини, сів скромно під липою і став чекати відвідувачів. Хвіст у нього злегка тремтів.

Час йшов, але ніхто не з’являвся. Лис насторожував вуха на кожен підозрілий шум, хоч тільки вітер вряди-годи пробігав перед його картинами.

А трапилось ось що. Сорока першою побачила оголошення і була страшенно невдоволена поведінкою лиса. Як він посмів, не порадившись з нею та місцевою елітою, організовувати виставку?! Це ж буде ганьба для неї, коли весь ліс збереться біля її дому і обурюватиметься цією бездарною мазаниною! Хоч будуй собі дачу в іншому місці!

Сорока негайно кинулась до своїх впливових знайомих — вовка, кабанця Лорда і кабанця Мілорда, не забула і про художників Альцеста та Джуму, прохаючи в них захисту від безумця Мацька:

— Ви тільки подумайте, чого доброго можна чекати від лиса, та ще з таким ім’ям! Не інакше, як він задумав щось жахливе. Його картини — це дика суміш сюрреалізму, натуралізму, поп-арту і оп-арту…

Обидва художники з жахом заплющили очі. Вони ніякого поняття не мали ні про сюрреалізм, ні про поп-арт і оп-арт, але вигукнули: «Яке кощунство!»

Лорд і Мілорд, не розуміючи нічого, теж обурено хрюкнули:

— Знаємо ми цю лисячу натуру!

Трохи заспокоєна, Сорока відвідала Мацькових родичів.

Скорботно схиливши голову, вона благала не допустити загибелі їхнього сина і брата, на котрого гніваються найвпливовіші особи лісу за безсоромні картини.

— Мамо, — зойкнула Міцька, котрій лис ще не встиг подарувати портрета, — що подумає чоловік про мене, дружину, в котрої брат пише безсоромні картини?! У нього відповідальна робота, — і цнотливо прикрила очі пухнастим хвостиком з білим кінчиком, наче вмоченим у солодку сметанку.

Різних там їжаків, дрібну птицю, зайців Сороці було переконати, як раз плюнути. Тільки стара Ворона, котра на своєму віку набачилася всього, хрипко каркнула:

— К-р-раще пильнуй свого облізлого хвоста!

І, заплющивши одне жовте око, знову задрімала.

Лис Мацько, ні сном ні духом не відаючи про біду, чекав на відвідувачів, доки не стемніло, а оскільки йому було ліньки ховати в нору картини, а потім знову витягати вранці, то він, скрутившись клубком і вкрившись хвостом, щоб не простудитись, лишився ночувати надворі.

Тихо падала роса. Трава засріблилася від місячного сяйва, Стара липа порозпинала над лисом темне гілля.

В таку пору, а ще краще, коли не світив місяць, Мацько біг між кущів по одній, відомій тільки йому, стежці, а далі блискавкою майнув через асфальтовану дорогу, а там полем до річки, через вузьку кладку — в село. Село зовсім інакше пахло, ніж ліс.

Пахло молоком, гноєм, димом, людьми, псами, залізом, але Мацько завжди безпомилково знаходив єдиний потрібний йому запах, запах курей.

…Лис давно вже заснув, втомлений чеканням, і уві сні посміхався, як тільки вміють посміхатися лиси: лукаво і мрійно.

Мацько не бачив, як по освітленій галявині ковзнули тіні: одна широка, а друга ледь помітна, маленька, з гострим писком. Широка тінь важко сопіла, а менша її зацитькувала:

— Тихо, тихо…

Щурик Альцест тремтів від холоду і страху. Вони трохи постояли перед лисовими картинами і, сипнувши під ніс лисові якогось порошку, зникли, мов їх не було.

Мацько перестав усміхатись, але не прокинувся. Він не чув і не бачив, як сотні сірих мишей кинулись на його картину, жадібно гризучи папір, як повискували, озираючись на Альцеста, Що схвально скалив дрібні зубки. Потім він писнув, і миші щезли. Лише на кущах біліли окремі клаптику паперу, котрі нікому не могли вже завдати шкоди.

Лис міцно спав, не відчувши навіть приходу світанку, коли все навколо почало сіріти і безбарвне небо обіцяло дощ. Він не чув, як з гущавини вийшов міцний ще дідок в гумових чоботях і зупинився неподалік від лиса, посміхаючись у сиві вуса:

— Он де ти, голубчику! Ну спи, спи. Наморився, видно. Ти ще мені попадешся з курми! Ще я з тебе шкуру спущу!..