Галина Пагутяк - Діти

Мама з бабцею говорили між собою, а потім прийшла сусідка і стала оглядати хлопця з усіх боків, навіщось спльовуючи.

— Не дитина, а лялечка! Тьху-тьху, щоб не вректи! Тільки стати й дивитися!

На те хлопчик відповів, як завжди;

— Я не лялечка, а Олег.

Сусідка аж сплеснула руками від захвату. Через хвилину і вона забула про нього.

Хлопчик сидів з горнятком, на якому був намальований веселий клоун в куртці з великими червоними гудзиками. Молока в горнятку не було вже ні крапельки.

Хлопчик зітхнув і поставив його на стіл. Попід хатою щось зашуміло і майнув хлопець на велосипеді, без сорочки, в одній майці.

Мацько був найчарівніший з лисів, які коли-небудь жили в цьому лісі. Коли він серед ночі навідував курей, яких хазяї зачиняли у вельми незручних курятниках, то ті здіймали такий галас, що лисові аж ставало незручно. «Як вони мене люблять!» — розчулено думав він, просуваючись на череві в куток і беручи ніжно в зуби котрусь біляву або руденьку несучку.

Ясна річ, він не міг одразу взяти всіх, як би вони цього не бажали. Тому навідувався почастіше до своїх любеньких курочок. В селі їх було багато, а він тільки один, найчарівніший і найкрасивіший лис. Від собак і людей Мацько тримався подалі, надто дорожив своїм елегантним золотистим убранням, а особливо пишним хвостом з білим кінчиком, наче вмоченим у солодку сметанку. Лапки у нього були темно-коричневі до колін.

Інколи лисові не щастило. Тоді він похмуро перебавлявся дрібними лісовими мишами, закусуючи суницями.

Гарненько виспавшись у м’якому пір’ячку, котре встеляло його житло, Мацько снідав кісточками і брався за свою улюблену справу — живопис. Цим він різнився від усіх лисів. Правда, в дитинстві матуся розповідала йому про одного лиса, котрого звали Марчелло і котрий страшенно любив співати, досяг найвидатніших успіхів у цьому виді мистецтва. Був нагороджений бочкою меду, а оскільки хотів з’їсти його сам, то переївся і помер.

Історія ця була дуже повчальною, одначе лис, підрісши, все-таки захотів прославити їхній лисячий рід. У виборі покликання велику роль відіграла одна знайома — Сорока, що взимку жила у своїй міській квартирі з усіма зручностями, а навесні і влітку вилітала на дачу в ліс. Сорока була надзвичайно освіченою особою, мала широкі зв’язки і її дача якраз знаходилася над норою нашого лиса, їй були до вподоби курячі тельбушки, котрими Мацько люб’язно вгощав її. За ці витончені делікатеси Сорока іноді удостоювала лиса честі бути її співрозмовником у інтелектуальних бесідах на теми світського життя, мистецтва та сучасної моди. Правда, Мацько в душі не поділяв її захоплення нумізматикою та ювелірними речами, але вголос не висловлювався. Сорока була для нього найвищим авторитетом, хоч він міг проковтнути її разом з пір’ям. Коли йому вперше спало це на думку, лис почав уникати Сороки, щоб боронь боже не піддатись спокусі, й курячі тельбушки з’їдав сам.

Сорока занудьгувала. Лис все-таки мав трохи інтелекту та й у разі чого міг захистити її від чоловіка, цієї посередності, що волочилася хтозна-де і з ким, а коли поверталась, то влаштовувала сімейний скандал. Щоб підлеститись, вона подарувала лисові гарні окуляри з синіми скельцями. Сороці вони були завеликі.

Лис був у захопленні. Власне, з цього почались його нещастя.

Про це ми розповімо трохи згодом, а зараз давайте поглянемо на лиса в найщасливіші хвилини його життя, коли він лежить на своїй сонячній галявині й тішиться спокоєм і самотою, знаючи, що ніхто в нього не стрельне з-за куща і не вилає останніми словами. Їхній ліс — заповідник.

Як добре лежати в зеленій соковитій траві під ласкавими сонячними променями, дивитись на хмарки, що неквапливо простують небом! І знати, що нікуди тобі не треба спішити і можна лежати тут цілий день і цілу ніч, а потім знову день і ніч.

Правда, Мацькові вистачало однієї-двох годин, адже був вельми зайнятим лисом. Але зараз він лежить, закинувши лапу за лапу, ліниво помахує хвостом з білим кінчиком, ніби вмоченим у солодку сметанку, і задоволено мружиться від сонця. Іноді піднімає догори вуха і вслухається в лісовий шум. Мало що може трапитись!..

Отож коли Сорока подарувала нашому лисові окуляри і він вперше глянув на світ крізь синє скло, то був настільки вражений побаченим, що втратив сон і апетит. Спочатку йому здалось, ніби він потрапив у якийсь інший світ, небезпечний і загадковий. Мацько зняв окуляри, і все стало на свої місця. Але чогось бракувало. Він знову надягнув їх і опинився у тому самому загадковому і небезпечному світі. Так знімав і надягав окуляри до тих пір, доки в голові у нього геть не перемішався світ крізь окуляри і світ без окулярів.