Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Доктор Сон сів сам і занурився в роздуми. Він не поворухнувся, доки літак не опинився вже далеко від Техасу. Підійшов до Чона До.

- Ти маєш дружину? - спитав доктор Сон.

- Дружину?

- Жінка сенатора сказала, що собаку передає для твоєї дружини. Це правда, ти жонатий?

- Ні, - признався Чон До. - Я збрехав, щоб пояснити татуювання на грудях.

Доктор Сон кивнув.

- А сенатор, значить, розкусив наш фокус із міністром і відчув, що довіряти може лише тобі. Тому він узяв тебе в машину?

- Так, - сказав Чон До. - Хоча сенатор сказав, що це Ванда здогадалася.

- Звичайно, - сказав доктор. - І яка була тема вашої з сенатором розмови?

- Він сказав, що не згодний із нашою тактикою, що на рибальські судна їхні військові висаджуватимуться і що ми більше не побачимо нашу коштовну цяцьку. Він хотів, щоб я це від нього переказав.

- Кому?

- Великому Керівникові.

- Ти - Великому Керівникові? - не зрозумів доктор Сон. - З якої речі він вирішив, що ти з ним особисто говоритимеш?

- Звідки мені знати? - спитав Чон До. - Мабуть, він мене за когось іншого вважав.

- Так, так, це корисна тактика, - відзначив доктор Сон. - Ми таке вітаємо й підтримуємо.

- Я нічого поганого не зробив, - сказав Чон До. - Я навіть не знаю, що він має на увазі під «цяцькою».

- Чесно, - похвалив доктор Сон. Він узяв Чона До за плече й добродушно стиснув. - Мабуть, зараз це не важливо. Знаєш, що таке радіація?

Чон До кивнув.

- Японці винайшли прилад, який називається «детектор фонової радіації». Вони спрямовували його в небо для вивчення чогось про космос. Коли Великий Керівник почув про цей прилад, він спитав у наших учених, чи можна таку штуку причепити до літака. Він хотів, щоб можна було літати над горами і за його допомогою шукати поклади урану. Його вчені були одностайні. Тож Великий Керівник послав команду в обсерваторію Кітамі на Хоккайдо.

- Вони її викрали?

Доктор Сон кинув на Чона До дикий погляд.

- Ця штука завбільшки з «мерседес»! - сказав він. - Ми послали по неї рибальське судно, а тут де не взялися янкі. - Доктор Сон розсміявся. - То була, мабуть, та сама команда, яка згодувала тебе акулам!

Доктор Сон розбудив міністра, і вони втрьох взялися складати історію на виправдання свого провалу. Доктор Сон вважав, що переговори слід описувати як дуже успішні до того моменту, як вони вже майже домовилися, але тут утрутилася вища сила за допомогою телефонного дзвінка.

- Вирішать, що то був американський президент, і гнів Пхеньяна спрямується на цю противну й надокучливу фігуру.

Разом вони розробили сюжет, прорепетирували ключові моменти, згадали важливі американські фрази. Телефон був коричневий. Стояв на високому табуреті. Сенатор сказав у нього три слова: «Так… звичайно… безумовно».

Дорога назад здавалася вдвічі довшою. Чон До згодував цуценяті недоїдену на сніданок половину бурито. Тоді цуценя пірнуло під сидіння й виявилося абсолютно невловним. Коли стемніло, Чон До бачив червоні й зелені вогні інших, далеких лайнерів. Усі врешті поснули, життя в літаку завмерло, тільки пілоти курили при світлі своїх приладів. Тут товариш Бук і знайшов Чона До.

- Ось, тримай диск, - сказав він. - Найкращий фільм усіх часів!

Чон До покрутив коробочку в слабкому світлі.

- Дякую, - сказав він. - Це історія перемоги чи поразки?

Товариш Бук знизав плечима:

- Кажуть, про кохання. Тільки я чорно-білих фільмів не дивлюся.

Потім він уважно поглянув на Чона:

- Слухай, а твій політ насправді не провальний, коли ти про це думаєш.

Він показав на темну каюту. Там спав доктор Сон, а на його колінах примостилося цуценя.

- Ти за доктора Сона не переймайся, - сказав товариш Бук. - Цей не пропаде. У війну він улаштував так, щоб його взяли до себе американські танкісти. Він допомагав їм читати дорожні знаки й вести переговори з цивільними. Вони його годували консервами, він усю війну, уважай, у безпеці просидів, у танку. І це лише в сім років!

- Це ви розповідаєте, щоб запевнити мене чи себе? - спитав Чон До.

Товариш Бук наче й не почув. Він похитав головою й усміхнувся.

- Ну як же я інакше ці блядські мотоцикли з літака спущу?

У темряві вони приземлилися на безлюдний острів Краснатова, щоб заправитися. Не було посадкових вогнів, тож пілоти вирахували, як підлетіти, а потім вирівнялися за фіолетовим блиском освітленої місяцем злітно-посадкової смуги. Ця смуга за дві тисячі кілометрів від найближчої землі була побудована для радянських літаків, що вистежували підводні човни. У сарайчику з батареями для насосів стояла бляшанка з-під кави. Туди товариш Бук сунув пачку стодоларових купюр, потім допоміг пілотам упоратися з важкими шлангами.